Постанова
Іменем України
12 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 554/1876/17
провадження № 61-23700св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Апеляційного суду Полтавської області у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Карпушина Г. Л., Прядкіної О. В., від 05 березня 2018 року,
ВСТАНОВИВ :
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 12 вересня 2008 року між банком та
ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 73 202,22 доларів США під 15,00% річних строком до 12 вересня 2028 року.
У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором, у нього утворилась заборгованість за процентами за період з 25 грудня 2014 року по 28 лютого 2017 року у розмірі
18 460,91 доларів США, що еквівалентно 499 367,62 грн, яку банк просив стягнути з відповідача на свою користь.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави у складі судді
Чуванової А. М. від 21 листопада 2017 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 18 460,91 доларів США, що еквівалентно
499 367,62 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник належним чином не виконував своїх зобов`язань за кредитним договором, допустив заборгованість за кредитом, а тому є всі передбачені законом і укладеним між сторонами договором підстави для стягнення з нього цієї заборгованості.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 05 березня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави
від 21 листопада 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог, однак не звернув уваги на те, що строк дії кредитного договору змінився на підставі пункту 8.1.2 (у зв`язку із порушенням відповідачем термінів погашення заборгованості на 120 календарних днів) з 12 вересня 2028 року на 01 квітня 2009 року, а тому саме з цього часу позивач повинен був протягом трирічного строку позовної давності звернутися до суду із вимогами про стягнення заборгованості, однак звернувся лише у березні 2017 року, тобто поза межами позовної давності, про застосування якого заявив відповідач, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що банк звертався до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, який рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 10 грудня 2010 року було задоволено, що свідчить про переривання позовної давності. Предмет іпотеки було реалізовано лише 18 грудня
2016 року за ціною 173 982 грн, що виявилося недостатнім для погашення всієї суми заборгованості. Крім того, банк має право на стягнення відсотків за останні три роки перед зверненням до суду, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув.
Відзив на касаційну скаргу
У червні 2018 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 05 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 вересня 2008 року між сторонами був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі
73 202,22 доларів США під 15,00% річних, строком до 12 вересня 2028 року
На забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору,
12 вересня 2008 року сторони уклали договір іпотеки, предметом якого є належний відповідачу житловий будинок
АДРЕСА_1 .
У серпні 2009 року банк звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, який заочним рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 08 лютого 2010 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 30 липня 2014 року про виправлення описки, задоволено та у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 64 049,27 доларів США звернуто стягнення на предмет іпотеки, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки банком з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.
На підставі зазначеного рішення суду, банком було продано предмет іпотеки за договором купівлі-продажу від 18 липня 2016 року за ціною 173 982 грн, що виявилося недостатнім для погашення всієї суми заборгованості.
Враховуючи недостатність коштів, отриманих від продажу предмета іпотеки, банком нараховано заборгованість, яка станом на 28 лютого 2017 року складала 539 790,70 доларів США із яких: 231 106,11 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 73 583,30 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 18 663,35 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом;
216 437,94 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
Пред`являючи у березні 2017 року позов про стягнення заборгованості, банк просив стягнути з ОСОБА_1 не повну суму заборгованості, а лише нараховану ним заборгованість по відсотках за користування кредитом за період з 25 грудня 2014 року по 28 лютого 2017 року у сумі 18 460,91 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 499 367,62 грн, зауваживши при цьому, що він на власний розсуд розпоряджається своїми цивільними правами щодо стягнення тієї чи іншої заборгованості з боржника.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами
(з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Пунктом 8.1. кредитного договору сторони узгодили строк дії договору
до 12 вересня 2028 року.
Відповідно до пункту 8.1.2. кредитного договору у разі порушення термінів оплати передбачених пунктом 8.1.1. (в тому числі оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту (залишку заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені (в повному обсязі) - в останній день місяця, в якій відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.
Отже, у такий спосіб сторони договору врегулювали питання щодо дострокового повернення кредитних коштів, тобто зміну строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів, що також відповідає вимогам статті 1050 ЦК України.
Судом апеляційної інстанції установлено, що останній платіж за кредитним договором відповідач ОСОБА_1 здійснив 28 жовтня 2008 року і протягом наступних 120 календарних днів позичальник не виконував обов`язки, передбачені пунктом 8.1.1 щодо сплати кредиту у порядку та строки, встановлені договором, тому відповідно до пункту 8.1.2. договору строк користування кредитними коштами вважається таким, що сплив через 120 календарних днів, тобто 01 квітня 2009 року.