Постанова
Іменем України
20 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 171/51/15-ц
провадження № 61-29223св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Апостолівський державний професійно-технічний центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів в Апостолівському районі, який є правонаступником Апостолівського професійно-технічного
училища № 85,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області, у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П., від 30 березня 2018 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Апостолівського державного професійно-технічного центру підготовки та перепідготовки робітничих кадрів в Апостолівському районі, який є правонаступником Апостолівського професійно-технічного училища № 85 (далі - Апостолівське ПТУ № 85), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2, про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, компенсаційних коштів в зв`язку з перебуванням на лікарняному, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 03 лютого 2005 року він працював
у відповідача на посаді керівника відділення фізичного виховання. Його заробітна плата становила 570 грн за лютий 2005 року, 596,32 грн за березень 2005 року. З 11 квітня 2005 року по 04 травня 2005 року він перебував на лікарняному, який надав до бухгалтерії для здійснення оплати, але лікарняний йому не оплатили. 05 травня 2005 року він звертався з заявою про проведення розрахунку, але заробітну плату йому не виплатили, відповіді на заяву не надали. 12 травня 2005 року його звільнили на підставі пункту 3 статті 41 КЗпП України, при цьому з наказом про звільнення не ознайомили, трудову книжку не видали. У 2014 році він звернувся із запитом на отримання інформації стосовно його звільнення та сплати заробітної плати. 19 серпня 2014 року він отримав наказ по прийняття на роботу від 03 лютого 2005 року, довідку про доходи, особовий листок, наказ про звільнення від 12 травня 2005 року, витяг з журналу з його прізвищем, рішення первинної організації профспілок від 11 травня 2005 року, які не засвідчені належним чином. Вважав звільнення незаконним, невиплату заробітної плати та компенсації періоду тимчасової непрацездатності протиправною, та вважав, що такими діями відповідача йому завдано моральну шкоду.
Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь нараховану, але невиплачену заробітну плату за період з 05 травня 2005 року по 12 травня 2005 року в розмірі 350,04 грн, компенсаційні кошти в зв`язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні за період перебування на лікарняному з 11 квітня 2005 року по 04 травня 2005 року в розмірі
365,00 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 12 травня 2005 року по день фактичного винесення рішення,
5 тис. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області, у складі судді Хоруженко Н. В., від 22 червня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Апостолівського державного професійно-технічного центру підготовки та перепідготовки робітничих кадрів в Апостолівському районі на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату у розмірі
205,01 грн, а також 596,32 грн в рахунок відшкодування шкоди, завданої невиплатою компенсаційних коштів за період тимчасової непрацездатності. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню невиплачена заробітна плата в розмірі
205,01 грн та 596,32 грн в рахунок відшкодування шкоди, завданої невиплатою компенсаційних коштів за період тимчасової непрацездатності. Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди задоволенню не підлягають у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2017 року скасовано у частині відмови у позові про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди. Ухвалено у цій частині нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з державного професійно-технічного навчального закладу "Апостолівський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 травня 2005 року по 30 березня 2018 року у сумі 5 тис. грн та моральну шкоду в розмірі 1 тис. грн. В іншій частині позову відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачу, який звільнений з роботи 12 травня 2005 року, не були виплачені всі належні йому суми у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, повного розрахунку на момент ухвалення рішення судом апеляційної інстанції проведено не було, тому наявні правові підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Також суд апеляційної інстанції, врахувавши розмір невиплаченої заробітної плати, застосувавши принцип пропорційності (співмірності), дійшов висновку про зменшення суми середнього заробітку за час затримки виплат до 5 тис. грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції у частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судом апеляційної інстанції неправомірно зменшено розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. На думку заявника, у разі затримки розрахунку при звільненні з вини роботодавця, суд стягує на користь працівника середній заробіток за весь час затримки, а у разі його непроведення до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Судове рішення оскаржується лише у частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнутого з відповідача на користь позивача. В іншій частині судове рішення не оскаржується, а тому касаційному перегляду не підлягає в силу вимог статті 400 ЦПК України.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою скаргою.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом директора Апостолівського ПТУ-85 від 03 лютого 2005 року № 4-к ОСОБА_1 прийнято на роботу до Апостолівського ПТУ-85 керівником фізичного виховання з 03 лютого 2005 року, оплата праці згідно штатного розкладу (т.1, а.с.8).
Згідно табелю обліку робочого часу за лютий 2005 року позивач з 03 лютого 2005 року перебував на роботі у робочі дні.Згідно табелю обліку робочого часу за березень 2005 року позивач перебував на роботі у робочі дні. Згідно табелю обліку робочого часу за квітень 2005 року позивач з 11 квітня
2005 року по 29 квітня 2005 року перебував на лікуванні.
Наказом директора Апостолівського ПТУ-85 від 12 травня 2005 року № 14-к ОСОБА_1 звільнено з посади керівника фізичного виховання з 12 травня 2005 року згідно з пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України - вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального поступку, не сумісного з продовженням даної роботи.
Остаточний розрахунок з ОСОБА_1 проведено 28 квітня 2005 року, що підтверджується розрахунково-платіжною відомістю.
У травні 2005 року ОСОБА_1 нараховано компенсацію за невикористану відпустку у сумі 172,39 грн, разом з тим нараховано заборгованість перед роботодавцем у розмірі 205,01 грн, в зв`язку з чим заробітна плата не виплачувалась.