ПОСТАНОВА
Іменем України
27 лютого 2020 року
Київ
справа №335/13351/16-а(2-а/335/490/2016)
адміністративне провадження №К/9901/44572/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №335/13351/16-а (2-а/335/490/2016)
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Відділу державної реєстрації фізичних осіб по Вознесенському району управління державної реєстрації фізичних осіб Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради
про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Шлай А.В., суддів Прокопчук Т.С., Чабаненко С.В.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у грудні 2016 року звернулася з адміністративним позовом до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради (далі - "Департамент реєстраційних послуг"), Відділу державної реєстрації фізичних осіб по Вознесенському району управління державної реєстрації фізичних осіб Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради (далі - "Відділ державної реєстрації фізичних осіб"), в якому, з урахуванням уточнень, просила:
- визнати протиправним і скасувати рішення Департаменту реєстраційних послуг, оформлене листом від 8 серпня 2016 року №Д-259 щодо відмови у державній реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов`язати Департамент реєстраційних послуг в особі Відділу державної реєстрації фізичних осіб здійснити державну реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за вказаною адресою.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказує на те, що Департамент реєстраційних послуг листом від 8 серпня 2016 року №Д-259 протиправно відмовив позивачці у реєстрації її місця проживання в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . На її думку, відмова зумовлена тим, що ОСОБА_1 не надала документу, що підтверджує її право на проживання в цій квартирі, а саме: судового рішення, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення та/або визнання за особою права користування житловим приміщенням або право власності на нього, та/або права на реєстрацію місця проживання. Однак позивачка зазначає, що рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 21 липня 2016 року, яким встановлено, що ОСОБА_2 вселив свою онуку ОСОБА_1 до свого житлового приміщення у липні 2005 року і з того часу до своєї смерті проживав з нею однією сім`єю, надає позивачці право на продовження користування вказаною квартирою та, відповідно, право зареєструвати в ньому своє місце проживання.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя постановою від 29 березня 2017 року позов задовольнив. Це судове рішення мотивоване тим, що Департамент реєстраційних послуг протиправно розглянув заяву позивачки в порядку, передбаченому Законом України "Про звернення громадян", а рішення суду, яке вона подала разом із заявою про реєстрацію місця проживання є документом, що підтверджує право проживання позивачки у відповідній квартирі й на підставі нього уповноважений орган повинен був зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 за відповідною заявою.
Постановою від 30 травня 2017 року Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нову, якою у задоволенні позову відмовив.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що лист Департаменту реєстраційних послуг від 8 серпня 2016 року №Д-259 ані за своєю формою, ані за своїм змістом не може вважатись рішенням органу реєстрації про відмову у реєстрації місця проживання, оскільки містить роз`яснення порядку подачі документів, їх перелік, а також пояснення необхідності звернення до належного органу, яким є Відділ державної реєстрації фізичних осіб. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 заяви за встановленою формою разом з усіма необхідними документами не подавала, то і рішення про відмову в реєстрації місця проживання орган реєстрації не приймав.
Крім того, апеляційний суд вказав, що Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року №207 (далі - "Правила №207"), визначений перелік судових рішень, на підставі яких здійснюється реєстрація місця проживання, і надана позивачкою копія рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 21 липня 2016 року у справі №334/694/16-ц (провадження № 2-о/334/41/16), яким встановлено факт проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_2 однією сім`єю з липня 2005 року до 12 серпня 2015 року, до переліку таких рішень не належить. Також суд зазначив, що позивачка могла зареєструвати своє місце проживання за життя ОСОБА_2, а реєстрація місця проживання у квартирі після смерті квартиронаймача можлива за рішенням власника, яким є територіальна громада міста Запоріжжя, або його уповноваженого органу, відповідно до договору найму житлового приміщення. Проте суд першої інстанції зазначені обставини залишив поза увагою, не залучивши до участі в розгляді справи власника квартири.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі позивачка, вказуючи на порушення норм матеріального і процесуального права, просить змінити постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року, виключивши з її мотивувальної частини такі абзаци:
"Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав на те, що рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2016 року, яким встановлений факт проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_2 однією сім`єю з липня 2005 року по 12.08.2015 року, та ухвала цього ж суду від 28 жовтня 2016 року, якою роз`яснено судове рішення про те, що ОСОБА_1 проживала із ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 є документами, на підставі яких має бути здійснена реєстрація місця проживання позивача.
Апелянт, у свою чергу, стверджує, що рішення про встановлення факт проживання правом на реєстрацію місця проживання після смерті квартиронаймача не наділяє.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як визначено пунктом 18 Правил №207 для реєстрації місця проживання особа документи, що підтверджують: право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників).
Тобто, Правилами визначений перелік судових рішень, на підставі яких здійснюється реєстрація місця проживання - про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання.
Надана позивачем копія рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2016 року у справі № 334/694/16-ц (провадження №2-о/334/41/16), яким встановлений факт проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_2 однією сім`єю з липня 2005 року по 12 серпня 2015 року до переліку таких рішень не належить.
Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що, проживаючи однією сім`єю з квартиронаймачем ОСОБА_2 з липня 2005 року, позивач жодного разу до 4 серпня 2016 року (тобто протягом більше 10 років) до органу реєстрації не зверталась. При цьому, до серпня 2015 року вона була зареєстрована за іншою адресою: АДРЕСА_2, і ця обставина позивачем у встановлений процесуальним законом спосіб не спростована.
За Законом № 1382-ІУ місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає. Особі гарантується вільний вибір місця проживання, як право на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вона хоче проживати. Реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Отже, Законом №1382-ІУ визначено як право особи обрати місце свого проживання, так і обов`язок здійснити реєстрацію свого місця проживання.
Позивач стверджує, що вона проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_3 з липня 2005 року. Проте, правом на реєстрацію свого місця проживання вона не скористалась, незважаючи на можливість такої реєстрації лише за наявності згоди квартиронаймача ОСОБА_3 . Реєстрація місця проживання у квартирі після смерті квартиронаймача можлива за рішенням власника, яким є територіальна громада міста Запоріжжя, або його уповноваженого органу, відповідно до договору найму житлового приміщення, який укладається на підставі ордера (стаття 61 Житлового кодексу України). Суд першої інстанції зазначені обставини залишив поза увагою, не залучивши до участі в розгляді справи власника квартири, оскільки квартиронаймач на час звернення позивача за реєстрацію місця проживання помер".
Так, скаржниця погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що звернення до суду з цим позовом було передчасним, оскільки вона не отримувала передбаченої законом відмови уповноваженого органу у реєстрації свого місця проживання. Однак ОСОБА_1 не погоджується з висновками апеляційного суду в частині правової оцінки рішення, яке вона додавала до заяви на підтвердження свого права зареєструвати місце проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що подане нею рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 21 липня 2016 року у справі №334/694/16-ц є належним документом, на підставі якого позивачка має право зареєструвати своє місце проживання у вказаній квартирі. Натомість протилежний висновок суду апеляційної інстанції, на думку позивачки, суперечить положенням статей 64, 65 Житлового кодексу України і статті 29 Цивільного кодексу України. Також скаржниця вказує, що оцінка судом того факту, що вона не скористалася можливістю зареєструвати своє місце проживання при житті ОСОБА_2 та була зареєстрована за іншою адресою, суперечить положеннями частини шостої статті 28 Цивільного кодексу України.
У відзиві на касаційну скаргу Департамент реєстраційних послуг наголошує на тому, що позивачка не зверталася до уповноваженого органу із належно оформленою заявою про реєстрацію місця проживання, а тому відмови у реєстрації місця проживання не отримувала. Щодо рішення, яке ОСОБА_1 додала до заяви, то Департамент реєстраційних послуг зазначив, що його не можна вважати документом, який підтверджує її право на проживання у відповідній квартирі, оскільки воно підтверджує лише факт проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 однією сім`єю.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 4 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Департаменту реєстраційних послуг із заявою про реєстрацію її місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9).
До заяви позивачка додала копію рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 21 липня 2016 року у справі №334/694/16-ц, яким встановлений факт проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 однією сім`єю з липня 2005 року до 12 серпня 2015 року (а.с. 6).
Листом від 8 серпня 2016 року №Д-259 Департамент реєстраційних послуг надав позивачці роз`яснення Правил №207 (в тому числі щодо переліку необхідних документів) і повідомив, що у разі подачі нею до Відділу державної реєстрації фізичних осіб (вулиця Маяковського, 20) документів, підтверджуючих право проживання в житлі, питання щодо реєстрації місця проживання буде вирішено позитивно (а.с. 8).
Вважаючи зазначену письмову відповідь рішенням про відмову у реєстрації місця проживання, ОСОБА_1 оскаржила її до суду.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.