ПОСТАНОВА
Іменем України
27 лютого 2020 року
Київ
справа №820/6717/17
адміністративне провадження №К/9901/53259/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту державної реєстрації Харківської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року у складі судді Сліденка А.В. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Яковенка М.М., Лях О.П., Старосуда М.І. у справі № 820/6717/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" до Департаменту державної реєстрації Харківської міської ради, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради - Корха Олександра Олександровича про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" (надалі по тексту - позивач) звернулось до суду з позовом, в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Корх О.О. Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 28 листопада 2017 року №38382553 про відмову у державній реєстрації скасування запису про право власності за номером 9993754 на нерухоме майно, що розташовано за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Пушкарівська, буд АДРЕСА_1 ;
- зобов`язати державного реєстратора Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області зареєструвати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяження скасування запису про право власності за номером 9993754 на нерухоме майно, що розташовано за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Пушкарівська, буд.25.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року, визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 28.11.2017 №38382553
У решті вимог позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Департамент державної реєстрації Харківської міської ради подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що лише рішення про скасування документу, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав - договору купівлі-продажу від 11.06.2015, може бути належною підставою скасування запису № 9993754 в Державному реєстрі прав. Наголошено на тому, що підставою для скасування запису про право власності за номером 9993754 заявником подано рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 19.04.2017 у справі №639/2485/16-ц, яким визнано недійсним договір дарування від 23.06.2015 за реєстровим номером 410. Разом з тим, надані заявником судові рішення в резолютивній частині не містять жодних відомостей про договір купівлі-продажу від 11.06.2015.
Відзиву на касаційну скаргу позивачем до суду не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У ході розгляду справи судами встановлено, що 28.11.2017 позивач письмовою заявою звернувся до органу державної реєстрації прав на нерухоме майно з приводу скасування запису Державного речових прав на нерухоме майно №9993754 на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 19.04.2017 по справі №639/2485/16-ц.
Рішенням від 28.11.2017 №38382553 владний суб`єкт відмовив у скасуванні запису.
Судами зазначено, що юридичною підставою для винесення спірного рішення владний суб`єкт обрав положення п.п. 4, 5 ч.1 ст.24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", п. 18 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (затверджений постановою КМУ від 25.12.2015 р. №1127; далі за текстом - Порядок №1127), а фактичною підставою послугувало судження владного суб`єкта про те, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміни, припинення речових прав, а також про наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 19.04.2017 по справі №639/2485/16-ц були визнані недійсними договір дарування від 23.06.2015 та договір іпотеки від 13.07.2015.
Судом першої інстанції зазначено, що позов в частині договору купівлі-продажу від 11.06.2015 було залишено без задоволення, але виключно з мотиву нікчемності спірного договору згідно з ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку", що не потребує постановлення окремого судового рішення про визнання договору недійсним, адже такий договір є недійсним у силу закону. Отже, рішенням суду надана юридична оцінка відповідності закону договору купівлі-продажу від 11.06.2015 з приводу об`єкта нерухомого майна - житлового будинку з надвірними будівлями, реєстраційний номер 17655149, загальною площею 111,8 кв.м., жилою площею 83,2 кв.м., за адресою: місто Харків АДРЕСА_1, у спосіб визнання правочину нікчемним.
Таки чином судом першої інстанції зазначено, що оскільки судовим рішенням договір купівлі-продажу від 11.06.2015 визнано нікчемним, то цей правочин є недійсним у силу закону, а згадана обставина рівнозначна утраті юридичної сили документом, на підставі якого було проведено державну реєстрацію прав, що є визначеною ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обставиною для внесення до Державного реєстру запис про скасування державної реєстрації прав.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.