ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б. і Гриціва М. І.
на ухвалу від 4 лютого 2020 року (провадження № 13-7зво20)у справі за заявою захисника Пономаренка Д. В. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд ухвали Апеляційного суду Одеської області від 8 грудня 2015 року щодо останньої з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом
Короткий виклад історії справи
Зі змісту поданої захисником Пономаренком Д. В. в інтересах ОСОБА_1 заяви убачається, що вироком Комінтернівського районного суду Одеської області від 23 липня 2013 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК) та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. Цим же вироком за ч. 3 ст. 27, п. 4, 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 357 КК ОСОБА_1 виправдано у зв`язку з недоведеністю її участі у вчиненні цих злочинів.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2013 року вирок скасовано, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд.
Вироком Київського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2015 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 3 ст. 357 КК тапризначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. Цим же вироком за ч. 3 ст. 27, п. 4, 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК ОСОБА_1 виправдано у зв`язку з недоведеністю її участі у вчиненні цих злочинів.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 8 грудня 2015 року вказаний вирок скасовано, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі суду.
На сьогодні розгляд кримінальної справи щодо ОСОБА_1 не закінчено, що вбачається з довідки, наданої Київським районним судом м. Одеси.
31 січня 2020 року до Верховного Суду надійшла заява захисника Пономаренка Д. В. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд ухвали Апеляційного суду Одеської області від 8 грудня 2015 року у зв`язку зі встановленням рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі « Байрашевський та інші проти України» порушення Україною міжнародних зобов`язань і щодо ОСОБА_1 , а саме порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо надмірної тривалості кримінального провадження.
Посилаючись на вимоги ст. 10, 12, 16 Закону України від 23 лютого 2006 року
№ 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), захисник просив відновити попередній юридичний стан ОСОБА_1 , зокрема, шляхом розгляду Великою Палатою Верховного Суду (далі - Велика Палата) кримінальної справи та ухвалення в ній нового вироку.
Велика Палата ухвалою від 4 лютого 2020 року відмовила у відкритті провадження за заявою захисника Пономаренка Д. В. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд ухвали Апеляційного суду Одеської області від 8 грудня 2015 року щодо ОСОБА_1 за виключними обставинами.
Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата у своєму рішенні зазначила, що 14 листопада 2019 року ЄСПЛ було ухвалено остаточне рішення у справі «Байрашевський та інші проти України» (заява № 29298/18 та 3 інші заяви), у якому констатовано порушення Україною міжнародних зобов`язань щодо ОСОБА_1 , а саме порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції щодо надмірної тривалості кримінального провадження (більше 9 років 5 місяців та 6 днів).
Разом з тим суддями в ухвалі зазначено, що відповідно до норм міжнародного і національного законодавства встановлене ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише в тому випадку, коли можна досягти на національному рівні restitutio in integrum (повного відновлення), тобто відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.
Щодо ОСОБА_1 таке повне відновлення, зокрема, шляхом скасування ухвали апеляційного суду, якою вирок Київського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2015 року щодо ОСОБА_1 скасовано, а справа направлена на новий судовий розгляд, який на сьогодні ще триває, та ухвалення Великою Палатою нового вироку - неможливе, оскільки Велика Палата не уповноважена розглядати кримінальні справи і кримінальні провадження як суд першої інстанції.
ЄСПЛ у своєму рішенні встановив, що тривалість кримінального провадження була надмірною і не відповідала вимозі «розумного строку», а ефективний засіб юридичного захисту від цього був відсутній у національному законодавстві.
За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 . ЄСПЛ вирішив надати їй справедливу сатисфакцію у вигляді присудження 2400 євро компенсації моральної шкоди.
Водночас ЄСПЛ не зробив висновку про загальну несправедливість судового розгляду щодо заявниці та не встановив жодного порушення Конвенції, яке було б пов`язане безпосередньо з проведеним судовим розглядом і постановленим за його підсумками судовим рішенням.
На думку більшості суддів Великої Палати, усунення порушень, які встановлені у рішенні ЄСПЛ, полягають у завершенні розгляду кримінальної справи щодо ОСОБА_1 судом першої інстанції і прийнятті остаточного судового рішення.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до ч. 3 ст. 375 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суддя має право викласти окрему думку.
Із висновком Великої Палати про відмову у відкритті провадження за заявою захисника Пономаренка Д. В. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд ухвали Апеляційного суду Одеської області від 8 грудня 2015 року щодо ОСОБА_1 за виключними обставинами з підстави встановлення рішенням ЄСПЛ від 14 листопада 2019 року « Байрашевський та інші проти України» порушення Україною п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції - не погоджуємося, зважаючи на таке.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в порядку та у спосіб, встановлені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має