Постанова
Іменем України
21 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 753/23707/17
провадження № 61-11441св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_5, як законний представник неповнолітнього ОСОБА_7,
третя особа - служба у справах дітей Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 , ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 січня 2019 року у складі судді Колесника О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І., у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_5, як законного представника неповнолітнього ОСОБА_7, третя особа - служба у справах дітей Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, виселення.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та виселення.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Починаючи з 2003 - 2004 років позивачі не проживають у вказаній квартирі. Вказували, що відповідач ОСОБА_5 є колишньою дружиною позивача ОСОБА_3 та була зареєстрована у належній їм квартирі як член сім`ї співвласника разом із їх спільним сином ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначали, що після припинення шлюбних відносин з позивачем ОСОБА_3, відповідач ОСОБА_5 почала проживати у спірній квартирі з іншим чоловіком, від якого у неї народився син ОСОБА_7, 2003 року народження, якого вона 05 серпня 2008 року зареєструвала у спірній квартирі без згоди співвласників квартири.
Вказували, що за усною домовленістю між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_5, остання мала проживати у спірній квартирі до досягнення повноліття їх дитини ОСОБА_6, після чого квартира мала бути продана. Порядок продажу квартири було визначено укладеною між позивачами та ОСОБА_5 мировою угодою, яка затверджена ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20 грудня 2004 року. Однак, після досягнення ОСОБА_6 повноліття відповідач ОСОБА_5 продовжує проживати у квартирі позивачів, порушуючи умови мирової угоди. Позивачам стало відомо, що відповідач ОСОБА_6 після досягнення повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю не проживає через постійні конфлікти, а неповнолітній ОСОБА_7 з 2013 року проживає разом зі своїм батьком за межами Києва. Тому вважали, що відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7 не проживають у спірній квартирі більш ніж один рік без поважних причин. Крім того, на думку позивачів, відповідач ОСОБА_5 втратила статус члена сім`ї співвласника житла та не має права проживати у спірній квартирі без дозволу позивачів.
Позивачі, як співвласники квартири, мають намір продати квартиру, але не можуть це зробити через наявність реєстрації у квартирі відповідачів. 15 листопада 2017 року позивачі запропонували відповідачу ОСОБА_5 укласти договір найму житла, а в разі її відмови від підписання такого договору, добровільно виселитися із квартири. Однак ОСОБА_5 вимогу позивачів залишила без реагування. Вказували, що відповідач ОСОБА_5 порушує їх права, як співвласників квартири, а саме, відмовляється виконувати обов`язок по сплаті житлово-комунальних послуг, внаслідок чого утворилася заборгованість, перешкоджає їм володіти, користуватися та розпоряджатися квартирою, а саме, змінила замки у вхідних дверях, відмовляється врегулювати спір шляхом укладання договору найму житла та без їх дозволу допускає до квартири інших осіб для проживання.
З урахуванням наведеного, позивачі просили визнати відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 та виселити відповідача ОСОБА_5 із указаної квартири.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 січня 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року, у задоволені позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачі не надали доказів на підтвердження обставин, встановлених частиною першою статті 116 ЖК Української РСР, за яких відповідач ОСОБА_5 підлягала б виселенню зі спірної квартири в порядку статті 157 ЖК Української РСР, зокрема, про те, що до неї належним органом застосовувались заходи запобігання і громадського впливу щодо її поведінки та ці заходи залишились безрезультатними та з того, що позивачі не надали доказів того, що відповідачі у спірній квартирі не проживають терміном більш ніж один рік без поважних причин, і самі відповідачі заперечували такий факт.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просять скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково, а саме виселити з квартири АДРЕСА_1 відповідача ОСОБА_5 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Дарницького районного суду міста Києва.
18 липня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясовано обставини справи та досліджено докази. Зазначають, що відповідач ОСОБА_5 систематично руйнує та псує жиле приміщення (залиття квартири водою, зміна замків - примусове відкриття замків) та у зв`язку з систематичним порушенням правил співжиття робить неможливим для інших проживання з нею в одній квартирі (з 2014 року близько 41 викликів органів поліції через конфлікти), а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 в рівних долях відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 05 липня 1995 року № 8423 (т. 1 а. с. 14).
Відповідач ОСОБА_5 є колишньою дружиною позивача ОСОБА_3 та була зареєстрована у вказаній вище квартирі як член сім`ї разом з їх спільним сином - відповідачем ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до довідки форми № 3 від 23 вересня 2011 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т. 1 а. с. 18).
Відповідач ОСОБА_5 постійно проживає в даній квартирі з двома дітьми: ОСОБА_6 та ОСОБА_7, 2003 року народження. З вересня 2018 року ОСОБА_7 проживає у військовому ліцеї ім. Богуна, куди він вступив на навчання.
Відповідач ОСОБА_5 належним чином не сплачує кошти за отримані житлово-комунальні послуги, внаслідок чого утворилася заборгованість, що підтверджується судовим наказом, виданим Дарницьким районним судом міста Києва від 31 травня 2017 року, відповідно до якого з позивача ОСОБА_2 стягнуто суму заборгованості за оплату послуг з центрального опалення та постачання гарячої води, а також повідомленнями ПАТ "АК "Київводоканал", ДП "КиївГазЕнерджи".
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяв на час подання касаційної скарги, далі - ЦПК України).
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.