ПОСТАНОВА
Іменем України
26 лютого 2020 року
Київ
справа №816/271/16
касаційна провадження №К/9901/32629/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Саприкіної І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 17.11.2016 (головуючий суддя: Канигіна Т.С.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 (головуючий суддя: Калиновський В.А., судді: Кононенко З.О., Бондар В.О.) у справі №816/271/16 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, третя особа: Мокіївська сільська рада Чорнухинського району Полтавської області про скасування наказу,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області або відповідач), третя особа: Мокіївська сільська рада Чорнухинського району Полтавської області, в якому просив скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 02.03.2015 №682-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою".
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він в процесі реалізації свого права на отримання у користування земельної ділянки, кадастровий номер 5325183200:00:023:0097, орієнтованою площею 19,200 га, розробив проект землеустрою, який в подальшому неодноразово подавав відповідачу на затвердження, однак з посиланням на різні причини такий залишився не затверджений. У цей час позивачу стало відомо, що оскаржуваним наказом Мокіївській сільській раді Чорнухинського району Полтавської області надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, площею 19,2 га, кадастровий номер 5325183200:00:023:0097, розташованої в адміністративних межах Мокіївської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області, в результаті поділу якої утворилося 11 окремих земельних ділянок. Такі дії позивач вважає протиправними та такими, що порушують його права та охоронювані законом інтереси, а тому звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.11.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Закриваючи провадження у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскаржуваний наказ фактично вичерпав свою дію, оскільки був реалізований, та після поділу земельної ділянки відповідач прийняв рішення про передачу земельних ділянок, які утворилися внаслідок поділу земельної ділянки, у власність третіх осіб.
Таким чином суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що звернення до суду із цим позовом зумовлене необхідністю захисту майнових прав позивача, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить Верховний Суд скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Касаційна скарга обґрунтована тим, що цей спір не пов`язаний з вирішенням питання приватноправового характеру, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень (органу виконавчої влади), який реалізовує у цих правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції. Скаржник зазначає, що дослідженню у цій справі підлягає рішення суб`єкта владних повноважень на предмет відповідності його критеріям законності та обґрунтованості.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.04.2017 відкрито касаційне провадження у справі.
15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У березні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 20.06.2019 визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25.02.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
Учасники справи правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися.
Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржуваним наказом надано Мокіївській сільській раді Чорнухинського району Полтавської області дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 19,2 га кадастровий номер 5325183200:00:023:0097, розташованої в адміністративних межах Мокіївської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області.
Відповідно до інформації Відділу Держгеокадастру у Чорнухинському районі Полтавської області від 14.03.2016 №22-1626-0.3-52/2-16 земельна ділянка загальною площею 19,2000 га з кадастровим номером 5325183200:00:023:0097 поділена 30.12.2015 відповідно до технічної документації з землеустрою щодо поділу земельної ділянки на підставі наказу ГУ Держеокадастру у Полтавській області "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки" від 02.03.2015 №682-СГ.
У результаті поділу земельної ділянки площею 19,2000 га з кадастровим номером 5325183200:00:023:0097 утворені наступні земельні ділянки:
- загальною площею 1,7000 га з кадастровим номером 5325183200:00:023:0129;
- загальною площею 1,5000 га з кадастровим номером 5325183200:00:023:0130;
- загальною площею 2,0000 га з кадастровим номером 5325183200:00:023:0131;
- загальною площею 0,1491 га з кадастровим номером 5325183200:00:023:0132;
- загальною площею 2,0000 га з кадастровим номером 5325183200:00:023:0133;
- загальною площею 2,0000 га з кадастровим номером 5325183200:00:023:0134;
- загальною площею 2,0000 га з кадастровим номером 5325183200:00:023:0135;
- загальною площею 1,9630 га з кадастровим номером 5325183200:00:023:0136;
- загальною площею 1,9627 га з кадастровим номером 5325183200:00:023:0137;
- загальною площею 1,9627 га з кадастровим номером 5325183200:00:023:0138;
- загальною площею 1,9627 га з кадастровим номером 5325183200:00:023:0139
На вказані земельні ділянки відкриті поземельні книги.
Вважаючи, що спірним рішенням порушенні законні права та інтереси позивача, останній звернувся до суду про його скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".