У Х В А Л А
11 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 760/18364/16-ц
Провадження № 14-21цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н. П.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. М., Гудими Д. А., Данішевська В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича, Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації, про скасування нотаріальної дії, визнання дій приватного нотаріуса протиправними
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 07 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року,
УСТАНОВИЛА:
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р. О., Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ "КБ "Приватбанк"), треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації, про скасування нотаріальної дії, визнання дій приватного нотаріуса протиправними.
Позовну заяву мотивував тим, що 29 вересня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р. О. на підставі дублікату договору іпотеки квартири, укладеного 26 жовтня 2007 року між ним, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ПАТ "КБ "Приватбанк", було посвідчено перехід права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_1, до банку на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя у договорі іпотеки та внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Позивач вважає, що вищевказані дії приватного нотаріуса є протиправними, а сама нотаріальна дія підлягає скасуванню, оскільки нотаріусом були допущені порушення при її вчиненні. Зокрема, у листі-вимозі, надісланому йому банком, не зазначено конкретно строків реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, що свідчить про те, що приватний нотаріус не ознайомився належним чином із договором іпотеки, не взявши до уваги обов`язкову вимогу щодо повідомлення іпотекодавців про перехід права власності до іпотекодержателя. Крім того, у провадженні Солом`янського районного суду м. Києва знаходяться матеріали справи за позовом ПАТ "КБ "Приватбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто банком застосовано процедуру судового звернення стягнення на предмет іпотеки, що виключає відповідно до частини третьої статті 33 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV, а також Закон України "Про іпотеку") можливість звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі застереження про це у договорі. Також приватний нотаріус вчинив нотаріальну дію з посвідчення права власності на предмет іпотеки, не звернувши уваги на те, що між ПАТ "КБ "Приватбанк" та ОСОБА_3 (сином позивача) було укладено кредитний договір, за умовами якого ПАТ КБ "Приватбанк" надав ОСОБА_3 77 620 доларів США на придбання бізнесу та сплату страхових платежів за договорами страхування заставного майна та особистого страхування, позивач вважає, що зазначений договір є договором споживчого кредиту, наданого в іноземній валюті кредитною установою - резидентом України, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі - Закон № 1304-VII), згідно положень якого протягом дії закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку". Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд скасувати нотаріальну дію у вигляді посвідчення права власності ПАТ "КБ "Приватбанк" на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом договору іпотеки, а також визнати протиправними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р. О. щодо посвідчення за ПАТ "КБ "Приватбанк" права власності на предмет іпотеки - житлову квартиру АДРЕСА_2 з наступним внесенням запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 07 вересня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що право власності на спірну квартиру перейшло до ПАТ "КБ "Приватбанк" на законних підставах відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження", тобто приватний нотаріус під час вчинення оспорюваних дій діяв на підставі норм чинного законодавства України, умов договору іпотеки та в межах своєї компетенції.Закон № 1304-VII, на спірні правовідносини не поширюється, оскільки метою отримання кредитних коштів було не задоволення власних потреб, як споживача, а дії пов`язані з підприємницькою діяльністю. Наявність у суді справи за позовом банку про звернення стягнення на іпотечне майно не перешкоджає йому використати позасудовий спосіб звернення стягнення на іпотеку.
Рішенням Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 07 вересня 2018 року - без змін.
Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний суд також вказав, що умовами договору іпотеки квартири від 26 жовтня 2007 року, який укладений між сторонами, передбачено іпотечне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що є підставою для реєстрації за ним права власності на предмет іпотеки. Положення Закону № 1304-VIIне було порушено, так як кредит, на забезпечення повернення якого укладено договіріпотеки, надано для майбутньої підприємницької діяльності, а не для задоволення власних потреб ОСОБА_3, як споживача, відповідно такий кредит не є споживчим. При цьому позивач, як іпотекодавець, отримав вимогу про дострокове виконання зобов`язання, надавши своє заперечення.
У лютому 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в якій він, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що положення Закону № 1304-VII до спірних правовідносин не застосовуються, так як кредитний договір не є споживчим. Суди не звернули уваги на те, що кредитні кошти були отримані саме задля задоволення власних потреб, а не для здійснення підприємницької діяльності. При цьому кредитний договір був укладений з ОСОБА_3 як фізичною особою, а не як фізичною особою-підприємцем. Крім того, судами не надано належної правової оцінки наступним доводам позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2, та ОСОБА_3 своєї згоди банку на позасудове врегулювання спору не надавали; банк не надав позивачу звіт про оцінку нерухомого майна; оцінка спірної квартири провадилася експертом без виїзду експерта на об`єкт оцінки; банком всупереч умовам договору іпотеки квартири від 26 жовтня 2007 року не було повідомлено власників квартири про перехід права власності; договором іпотеки від 26 жовтня 2007 року не врегульовано порядок та випадки позасудового стягнення на предмет іпотеки; надіслана вимога банку від 17 серпня 2016 року містить неточності у розрахунку кредитної заборгованості. Також суди не звернули уваги на те, що у матеріалах реєстраційної справи відсутнє рішення про реєстрацію права власності ПАТ КБ "ПриватБанк" на предмет іпотеки, що є порушенням положень статті 37 Закону України "Про іпотеку", а також позбавило позивача можливості оскаржити таке рішення у судовому порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Оболонського районного суду м. Києва.
У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р. О., ПАТ "КБ "Приватбанк", треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації, про скасування нотаріальної дії, визнання дій приватного нотаріуса протиправними призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року касаційне провадження у вищевказаній справі зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 464/8589/15-ц за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега", ОСОБА_5, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М., третя особа - відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Львівської області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки, зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2020 року касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р. О., ПАТ КБ "Приватбанк", треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації, про скасування нотаріальної дії, визнання дій приватного нотаріуса протиправними поновлено у зв`язку з тим, що обставини, за яких касаційне провадженні у справі було зупинено, відпали.
Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Згідно із частиною п`ятою цієї ж статті суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 22 січня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частинами четвертою та п`ятою статті 403 ЦПК України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), також справа містить виключну правову проблему, яка полягає у формуванні єдиної судової практики застосування положень Закону № 1304-VII у спорах щодо звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог (відповідним застереженням в іпотечному договорі) та визначення такого стягнення як добровільного чи примусового (відчуження без згоди власника).
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалу від 22 січня 2019 року мотивувала тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, у справі за позовом ОСОБА_1, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; право власності на спірну квартиру перейшло до ПАТ "КБ "Приватбанк" на законних підставах, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження". Тобто приватний нотаріус під час вчинення оспорюваних дій діяв на підставі норм законодавства України, умов договору іпотеки та в межах своєї компетенції.Закон № 1304-VII, на ці правовідносини не поширюється. Наявність у суді справи за позовом банку про звернення стягнення на іпотечне майно не перешкоджає йому використати позасудовий спосіб звернення стягнення на іпотеку. Колегія суддів зазначила, що такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року, у справі № 464/8589/15-ц, касаційне провадження № 61-10874сво18.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) за аналогічних фактичних обставин і застосованих норм права дійшла протилежних висновків, що спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, а дії приватного нотаріуса щодо проведення державної реєстрації права власності на іпотечну квартиру є неправомірними. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає такий висновок спірним, оскільки стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, який передбачає право іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, на думку колегії, не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника). Оскільки таке право іпотекодержателя на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, згоду на яке надано іпотекодавцями шляхом підписання відповідного договору.