П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2020 року
м. Київ
Справа № 818/2084/17
Провадження № 11-692апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до тимчасово виконуючого обов`язки начальника Лебединського відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Сумській області (далі - Лебединський відділ поліції) Хобота Михайла Вікторовича про визнання бездіяльності неправомірною
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року (суддя Глазько С. М.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року (судді Старосуд М. І., Лях О. П., Яковенко М. М.),
УСТАНОВИЛА:
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позов до тимчасово виконуючого обов`язки начальника Лебединського відділу поліції Хобота М. В., у якому просив визнати неправомірною бездіяльність його та Лебединського відділу поліції, що полягає в ненаданні інформації на друге питання його заяви від 22 червня 2017 року № 293 та невиконанні законних вимог, викладених у пункті 3 його заяви № 215 (незалучення ОСОБА_1 до перевірки, позбавлення позивача права взяти участь у перевірці та бути присутнім при розгляді його заяви).
Сумський окружний адміністративний суд ухвалою від 26 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року, відмовив у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та роз`яснив позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду за правилами Кримінального процесуального кодексу України.
У частині позову ОСОБА_1 щодо невиконання законних вимог, викладених у пункті 3 його зави № 215, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки у справі № 818/929/27 за позовом ОСОБА_1 до тимчасово виконуючого обов`язки начальника Лебединського відділу поліції Хобота М. В., Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною під час розгляду заяви позивача від 16 травня 2017 року № 215 Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13 грудня 2017 року закрив провадження у цій справі.
Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі належить розглядати в порядку кримінального, а не адміністративного судочинства, оскільки предметом його спору є бездіяльність відповідача щодо розгляду звернення, яку він оскаржує з мотивів порушення суб`єктом владних повноважень положень Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон № 393/96-ВР).
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 1 червня 2018 року відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 16 липня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.
Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 вересня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників.
У ході розгляду справи суди встановили такі обставини.
22 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Лебединського відділу поліції із заявою № 293, у якій повідомив про злочин та просив:
1. Внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомості про кримінальні правопорушення, передбачені статтями 127 та 190 Кримінального кодексу України (далі - КК), за фактом катування та шахрайства, вчинених працівниками Лебединського центру обслуговування споживачів та Сумської дирекції Публічного акціонерного товариства "Укрпошта".
2. Якщо до внесення зазначених позивачем відомостей в ЄРДР буде проведена будь-яка перевірка з цього приводу, просив назвати осіб, які ініціювали та виконали цю перевірку, а також вказати закони, якими вони керувались при проведенні перевірки.
3. Якщо Лебединський відділ поліції все ж таки буде проводити перевірку без внесення відомостей до ЄРДР, просив залучити його до цієї перевірки.
З відповіді тимчасово виконуючого обов`язки начальника Лебединського відділу поліції убачається, що за заявою позивача була проведена перевірка, однак, відповідно до рапорта заступника начальника слідчого відділення Лебединського відділу поліції прийнято рішення припинити перевірку у зв`язку з відсутністю достатніх даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення.
Позивач, вважаючи, що такий лист на порушення Закону № 393/96-ВР не містить відповіді щодо надання інформації, звернувся до суду з цим позовом.
Перевіряючи в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у передбачені цією нормою способи.
За визначенням пункту 1 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 КАС).
Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно зі статтею 5 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.