П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 820/1272/17
Провадження № 11-785апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Зміївської міської ради Харківської області Калініної Людмили Миколаївни (далі - державний реєстратор), третя особа - ОСОБА_2, про визнання протиправним і скасування рішення
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2017 року (судді Спаскін О. А., Любчич Л. В., Дюкарєва С. В.),
УСТАНОВИЛА:
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора від 17 лютого 2017 року, індексний номер 33920404, про проведення державної реєстрації (з відкриттям розділу) за ОСОБА_2 права власності на нежитлові приміщення в житловому будинку літ. "А-2-4", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 послався на те, що згадане рішення ухвалено без дотримання вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки на підставі поданих ОСОБА_2 державному реєстратору документів речове право вже було зареєстроване, крім того, ці документи не відповідали вимогам зазначеного Закону та не давали змоги встановити набуття, зміну чи припинення права власності на окремі нежитлові приміщення, яке було зареєстроване за ОСОБА_2 згідно з оскаржуваним рішенням.
Зокрема, ОСОБА_1 зазначив, що нежитлові приміщення 3-го поверху № 1 площею 26,9 кв. м та 4-го поверху № 1 площею 30,4 кв. м, щодо яких державним реєстратором прийнято оскаржуване рішення, насправді є житловими приміщеннями, які відносяться до житлового будинку літ. "Б-з" за адресою: АДРЕСА_1 (мають вхід виключно з інших житлових приміщень зазначеного будинку), та належать саме позивачу.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 9 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовив.
У ході розгляду справи суд установив такі обставини.
ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, виданого 23 листопада 2016 року приватним нотаріусом Шаульською Н. І., є власником житлового будинку літ. "Б-3" (об`єкт житлової нерухомості) загальною площею 864,1 кв. м, житловою площею 398,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (дата державної реєстрації - 23 листопада 2016 року).
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 5 серпня 2005 року в цивільній справі № 2-7803/05-2005 за ОСОБА_2 визнано право власності на нежитлові приміщення № 2-1 площею 14 кв. м, № 2-2 площею 9,5 кв. м, № 2-3 площею 2,7 кв. м, № 2-4 площею 22,7 кв. м, № 2-5 площею 2,8 кв. м, № 2-6 площею 177,4 кв. м, № 2-7 площею 5,6 кв. м, № 2-8 площею 2,5 кв. м, № 2-9 площею 2,6 кв. м, № 2-10 площею 47,3 кв. м - колишні квартири АДРЕСА_2 .
Крім того, за ОСОБА_2 визнано право власності на підвал літ. 1, 2, 3, 4 площею 39,2 кв. м; приміщення першого поверху: № 1-18 площею 0,5 кв. м, №1-20 площею 12,7 кв. м, №1-19 площею 3,9 кв. м, №1-21 площею 6,1 кв. м, № 1-22 площею 6 кв. м, № 1-23 площею 1,3 кв. м; приміщення другого поверху: № 2-1 площею 14 кв. м, № 2-2 площею 9,5 кв. м, № 2-3 площею 2,7 кв. м, № 2-4 площею 22,7 кв. м, № 2-5 площею 2,8 кв. м, № 2-6 площею 177,4 кв. м, № 2-7 площею 5,6 кв. м, № 2-8 площею 2,5 кв. м, № 2-9 площею 2,6 кв. м, № 2-10 площею 47,3 кв. м, № 2-11 площею 18,2 кв. м, № 2-12 площею 8,2 кв. м, № 2-13 площею 4,2 кв. м, № 2-14 площею 4,3 кв. м, № 2-15 площею 10 кв. м та мансарду літ. 3-1-3-19 площею 278,2 кв. м. до будинку АДРЕСА_2 .
Цим рішенням також зобов`язано Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" зареєструвати право власності за ОСОБА_2 на нежитлові приміщення: підвал літ. 1, 2, 3, 4 площею 39,2 кв. м; приміщення першого поверху: № 1-18 площею 0,5 кв. м, 1-20 площею 12,7 кв. м, 1-19 площею 3,9 кв. м, 1-21 площею 6,1 кв. м, 1-22 площею 6 кв.м, 1-23 площею 1,3 кв.м; приміщення другого поверху: № 2-1 площею 14 кв. м; 2-2 площею 9,5 кв. м; 2-3 площею 2,7 кв. м; 2-4 площею 22,7 кв. м; 2-5 площею 2,8 кв. м; 2-6 площею 177,4 кв. м; 2-7 площею 5,6 кв. м; № 2-8 площею 2,5 кв. м; 2-9 площею 2,6 кв. м; 2-10 площею 47,3 кв. м; 2-11 площею 18,2 кв. м, № 2-12 площею 8,2 кв. м, 2-13 площею 4,2 кв. м, 2-14 площею 4,3 кв. м, 2-15 площею 10 кв. м та мансарду літ. 3-1-3-19 площею 278,2 кв. м до будинку АДРЕСА_2 .
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна дата прийняття рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 -21 жовтня 2005 року.
17 лютого 2017 року державним реєстратором на підставі заяви ОСОБА_2, рішення Київського районного суду м. Харкова від 5 серпня 2005 року у справі № 2-7803/05 та довідки Міжрегіонального бюро технічної інвентаризації від 10 лютого 2017 року № 2491/-01 було прийнято рішення про проведення державної реєстрації (з відкриттям розділу) права власності ОСОБА_2 на нежитлові приміщення в житловому будинку літ. "А-2-4", що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування згаданого вище рішення державного реєстратора, суд першої інстанції дійшов висновку про його законність, оскільки воно було прийняте на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 5 серпня 2005 року у справі № 2-7803/05, яке є чинним і таким, що набрало законної сили. Крім того, суд указав на те, що відповідно до названого рішення Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 не був власником житлової нерухомості літ. Б-3, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, а тому рішення державного реєстратора про проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на нежитлові приміщення в житловому будинку літ . А-2-4, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, не могло порушувати законних прав та інтересів ОСОБА_1 .
Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 8 листопада 2017 року постанову суду першої інстанції скасував, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 закрив на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки цю справу з огляду на наявність спору про право власності не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2017 року та повернути справу до цього суду для продовження розгляду.
Незгода скаржника з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі обґрунтована тим, що цей спір стосується не правомірності переходу права власності на нерухоме майно, що могло б указувати на наявність спору про право, а незаконних дій державного реєстратора щодо безпідставної реєстрації за ОСОБА_2 права власності на нежитлові приміщення на підставі рішення суду, яке не стосується тих приміщень, право на які зареєстровано оскаржуваним рішенням і які ОСОБА_2 фактично не належать та ніколи не належали.
ОСОБА_1 також посилається на те, що ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 12 червня 2017 року (справа № 640/5815/17) йому було відмовлено у відкритті провадження в цивільній справі за позовом про визнання протиправними дій та скасування згаданого вище рішення державного реєстратора як суб`єкта владних повноважень.
Крім того, скаржник на підтвердження своїх доводів посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 23 травня 2018 року в адміністративній справ № 815/4618/16.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 заперечує проти її задоволення оскільки, на його думку, в разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про реєстрацію права власності (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою права власності на нерухоме майно має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне. Отже, ця справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки ОСОБА_1 просить суд вирішити питання щодо скасування права власності третьої особи на нерухоме майно.
Крім того, ОСОБА_2 посилається на те, що будівельно-технічною експертизою, проведеною в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017220490000859 від 20 березня 2017 року, встановлено, що спірні, на думку ОСОБА_1, приміщення належать саме ОСОБА_2, а також установлено межі між власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав.
Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС у редакції, чинній на час подання позову, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пункт 1 частини першої статті 3 КАС справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.