Постанова
Іменем України
24 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 766/4502/17-ц
провадження № 61-6958св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Херсонська міська рада,
треті особи: приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Йосипенко Віталій Васильович, Орган опіки та піклування Корабельної районної у місті Херсоні ради, ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 27 червня 2018 року у складі судді Дорошинської В. Е. та постанову Херсонського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Орловської Н. В., Кутурланової О. В., Майданіка В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Херсонської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Йосипенко В. В., Орган опіки та піклування Корабельної районної у місті Херсоні ради, ОСОБА_5, про визнання недійсними розпорядження, свідоцтва про право власності на житло та договору купівлі-продажу.
Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що 04 грудня 2008 року квартира АДРЕСА_1, приватизована її матір`ю ОСОБА_2 та її дідом ОСОБА_3, про що Фондом комунального майна м. Херсона видано свідоцтво про право власності на житло. Вважає, що приватизація квартири є незаконною, оскільки на момент приватизації тривалий час проживала у зазначеній квартирі і як член сім`ї наймачів мала право користування, і відповідно брати участь у приватизації згідно зі статтями 5, 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду". Укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу спірної квартири від 10 грудня 2008 року, є незаконним, оскільки на час укладення цього договору, їй було 13 років, а тому для відчуження нерухомого майна, право користування на яке мають неповнолітні особи, необхідний був дозвіл Органу опіки та піклування, який не отримано відповідачами. Оскільки на час приватизації квартири та відчуження її іншій особі, вона була неповнолітньою, про порушення свого права дізналась після досягнення 16 років у момент оформлення та отримання паспорта, а тому вважає, що строк позовної давності нею пропущено з поважних причин.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним розпорядження від 04 грудня 2008 року № 23944-ж і свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, від 04 грудня 2008 року та визнати недійсним договір купівлі-продажу цієї квартири, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 27 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що на момент укладення договору купівлі-продажу заборони на відчуження майна не було. Наведене свідчить, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 10 грудня 2008 року скористалися визначеними статтями 315, 317, 319 ЦК України правами, розпорядилася своїм майном - квартирою АДРЕСА_1 , на власний розсуд - провели оплатне відчуження своєї квартири, продали її ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу. Крім того, на момент відчуження квартири жодних неповнолітніх у ній не проживало та зареєстрованими не були. Сторони під час підписання договору підтвердили, що треті особи не мають права на квартиру; що належні їм частини не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки майно набуте в порядку приватизації; що осіб які згідно зі статтями 203, 405 ЦК України, статтею 59 СК України, статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" мали б право на користування вказаним житлом - не має. Позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, про те, що вона мала право на користування квартирою на момент її приватизації і відчуження та що така приватизація і відчуження порушили її права, як і не надано доказів, що місцем її проживання було місце проживання саме матері ОСОБА_2, а не батька ОСОБА_6 ; не надано доказів, що на момент приватизації та відчуження квартири позивач не мала іншого зареєстрованого місця проживання, натомість як убачається з паспорта позивача, її зареєстрованим місцем проживання до ІНФОРМАЦІЯ_2 була адреса: АДРЕСА_2 ; не надано доказів того, що за весь період до звернення до суду з позовом позивачем не використаний її житловий чек на приватизацію.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із недоведеності позивачем факту постійного проживання у спірній квартирі та виникнення у неї права на участь її приватизації.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 27 червня 2018 рокута постанову Херсонського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суди розглянули справу в порядку спрощеного позовного провадження. Однією із позовних вимог є визнання недійсним розпорядження про приватизацію квартири, видане Фондом комунального майна міста Херсона Херсонської міської ради і свідоцтва про право власності на житло, видане в порядку приватизації державного житлового фонду, таким чином позовні вимоги стосуються приватизації, що унеможливлювало розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження. Суд першої інстанції, розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, обмежив її у праві викликати та допитати свідків, які б підтвердили обставини на які вона посилається, а також можливість відібрання особистих пояснень від відповідачів по суті спору.
У червні 2019 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу у якому зазначено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час приватизації та відчуження квартири постійно зазначали, що жодні треті особи у квартирі не проживають та не користуються нею. Жодних заяв від ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої не надавались. Крім того, позивачем пропущений строк давності для звернення до суду із позовом.
У червні 2019 року ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу у якому зазначено, що під час приватизації квартири ОСОБА_3 надавався пакет документів із відповідними довідками з яких встановлено, що на час приватизації квартири, нею мали право користуватись (зареєстроване право користування) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Інші особи такого права не мали.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.