|
| |
|
|
|
Постанова
Іменем України
18 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 344/4693/15-к
провадження № 51-2303км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Ємця О. П., Кравченка С. І.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Чабанюк Т. В.,
захисника Вань І. Р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014090010003140, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Коршів Коломийського району Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
за касаційними скаргами захисника Вань І. Р. та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 січня 2019 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 січня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди 24 827,65 грн та 60 000 грн відповідно.
Вирішено питання про стягнення процесуальних витрат, а також про долю речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 05 жовтня 2014 року близько 20:40, керуючи автомобілем Hyundai H100 (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухаючись у м. Івано-Франківську в напрямку перехрестя вулиць Миколайчука та Василя Стуса, порушив вимоги п. 1.7, п.п. "б" п. 2.3, п.п. "а" п. 4.16, п. 12.1, п. 12.2, п. 12.3, п. 18.1 Правил дорожнього руху, не обрав безпечної швидкості, виявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, що був позначений дорожніми знаками та розміткою, не надав переваги в русі пішоходу ОСОБА_2 і внаслідок цього вчинив наїзд на останню. У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження.
Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 17 квітня 2019 року змінив вирок та виключив із його мотивувальної частини посилання суду як на докази винуватості ОСОБА_1, а саме на: протокол слідчого експерименту від 16 травня 2016 року (а. с. 230-232, т. 1); висновок комісійної судової автотехнічної експертизи № 2680 від 04 серпня 2016 року (а. с. 235-238, т. 1). У решті вирок залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник фактично посилається на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, наводить доводи стосовно передчасності висновку місцевого суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину проти безпеки руху, оскільки цей суд в основу вироку поклав недопустимі докази, отримані з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Вказує, що апеляційний суд на зазначені порушення уваги не звернув, у зв`язку з чим його ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону й невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м`якість. Зазначає, що ухвала апеляційного суду всупереч вимогам ст. 419 КПК України є немотивованою, оскільки апеляційний суд не звернув належної уваги на доводи сторони обвинувачення про безпідставність призначених ОСОБА_1 основного та додаткового покарань у мінімальних розмірах з огляду на вимоги статей 50, 65 КК України.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Захисник Вань І. Р., висловивши доводи, підтримала свою касаційну скаргу, однак змінила свої вимоги, а саме просила суд касаційної інстанції судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати, а кримінальне провадження щодо останнього закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді; заперечувала проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Прокурор вважала касаційні скарги необґрунтованими та просила залишити їх без задоволення.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
У касаційній скарзі, як випливає з її змісту, захисник заперечує повноту судового розгляду, правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження та достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірки в силу ст. 433 КПК до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, проаналізувавши показання допитаних упродовж судового слідства потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, дані, що містяться: у протоколі огляду місця події від 05 жовтня 2014 року та у схемі з фототаблицею до нього; висновку судово-медичного експерта № 73 від 02 березня 2015 року, висновку автотехнічної експертизи № 09/17-145 від 25 березня 2015 року, висновку інженерно-технічної експертизи № 09/17-638 від 14 жовтня 2014 року, висновку комісійної судової автотехнічної експертизи від 04 серпня 2016 року, оцінивши зібрані докази, визнав доведеною винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину проти безпеки руху. Відповідно до встановлених фактичних обставин кримінального провадження суд кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Не погодившись із зазначеним вироком, захисник Вань І. Р. та заступник прокурора Івано-Франківської області подали на нього апеляційні скарги. Зокрема, захисник у своїй скарзі просила вирок районного суду щодо ОСОБА_1 скасувати, а кримінальне провадження щодо останнього закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді, стверджуючи про недопустимість доказів, покладених в основу обвинувального вироку, а саме: протоколу огляду місця події від 05 жовтня 2014 року, висновку автотехнічної експертизи № 09/17-145 від 25 березня 2015 року, протоколу слідчого експерименту від 16 травня 2016 року; висновку комісійної судової автотехнічної експертизи № 2680 від 04 серпня 2016 року та висновку судово-медичного експерта № 73 від 02 березня 2015 року. Разом з цим, прокурор у своїй скарзі просив апеляційний суд ухвалити новий вирок з призначенням ОСОБА_1 більш суворого покарання.
За наслідками апеляційного розгляду суд апеляційну скаргу заступника прокурора Івано-Франківської області залишив без задоволення, а апеляційну скаргу захисника Вань І. Р. в інтересах ОСОБА_1 задовольнив частково та виключив із мотивувальної частини вироку посилання суду як на докази винуватості ОСОБА_1 на протокол слідчого експерименту від 16 травня 2016 року та висновок комісійної судової автотехнічної експертизи № 2680 від 04 серпня 2016 року.
Зазначивши в ухвалі мотиви та підстави, якими керувався при прийнятті рішення, суд апеляційної інстанції врахував усі інші докази у провадженні на предмет достатності для підтвердження обвинувачення, і дійшов висновку про законність засудження ОСОБА_1 за злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що такі висновки апеляційного суду достатньо мотивовані та ґрунтуються на даних, які були належним чином перевірені в судовому засіданні та змістовно наведені в ухвалі, у тому числі й на результатах перевірки доводів сторони захисту про недопустимість інших зазначених в апеляційній скарзі захисника доказів.
Що стосується доводів захисника про недопустимість окремих письмових доказів, то суд касаційної інстанції дійшов наступного висновку.
За статтями 86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо його отримано у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використано при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та іншими законами України, у тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Для встановлення того, чи були протоколи огляду місця події допустимими як докази у кримінальному провадженні, необхідно визначити законодавчо встановлені підстави, порядок та умови, необхідні для їх збирання, саме на той час, коли вони були зафіксовані та одержані. Якщо слідчим був порушений порядок їх збирання, такі докази не можуть вважатися допустимими і бути підставою для прийняття процесуальних рішень.
Доводи захисника про недопустимість доказу, а саме протоколу огляду місця ДТП від 05 жовтня 2014 року, оскільки зазначена слідча дія була проведена за участю заінтересованого понятого ОСОБА_5 - фактичного володільця автомобіля, що спричинив ДТП, є безпідставними.
Відповідно до ч. 7 ст. 223 КПК України слідчий, прокурор зобов`язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для пред`явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов`язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії. Поняті можуть бути запрошені для участі в інших процесуальних діях, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне. Обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи здійснюються з обов`язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії. Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані в результатах кримінального провадження.