Постанова
Іменем України
19 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 490/14627/14-ц
провадження № 61-35157св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 20 листопада 2017 року у складі судді Гуденко О. А. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 27 березня 2018 року у складі колегії суддів: Кушнірової Т. Б., Прокопчук Л. М., Яворської Ж. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 05 жовтня 2007 року між Акціонерним комерційним інвестиційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"), яке змінило назву на ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11228956000 (далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 149 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом з кінцевим терміном повернення до 05 жовтня 2028 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 05 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідач передала в іпотеку банку належну їй двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 житловою площею 61,4 кв. м, загальною площею 88,1 кв. м. Відповідачем було самочинно переобладнано зазначену квартиру у нежитлові приміщення. Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 15 жовтня 2008 року у справі № 2-4-9187/08 позов ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво задоволено, визнано за нею право власності на нежитлові приміщення основною площею 578,2 кв. м, загальною площею 605 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . 21 квітня 2009 року між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, за умовами якої в забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором банк прийняв у заставу двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3 . Також 21 квітня 2009 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідач передала в іпотеку банку належні їй на праві власності нежитлові приміщення в літ. "А" загальною площею 165 кв. м на третьому поверсі будинку АДРЕСА_3 . Позичальник не виконувала належним чином зобов`язань за Кредитним договором, тому рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 10 квітня 2014 року у справі № 2/487/738/14 було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за Кредитним договором в розмірі 1 301 406,30 грн та судовий збір в розмірі 1 700 грн. Проте відповідач не виконувала зазначене судове рішення, внаслідок чого утворилася заборгованість за Кредитним договором, яка станом на 04 листопада 2014 року складає 251 830,98 доларів США, з яких: 145 771,64 доларів США - заборгованість за кредитом; 88 615,06 доларів США - заборгованість за процентами; 2 796,21 доларів США - пеня за кредитом; 14 648,07 доларів США - пеня за процентами. Враховуючи викладене, ПАТ "УкрСиббанк" просило в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором в розмірі 251 830,98 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення в літ. "А" загальною площею 165 кв. м на третьому поверсі будинку АДРЕСА_3, що належить на праві власності ОСОБА_1 шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною сторонами в договорі іпотеки від 21 квітня 2009 року, на рівні 2 049 316,50 грн.
В запереченні на позовну заяву представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначив, що 29 вересня 2009 року позивач направив ОСОБА_1 досудову вимогу від 18 вересня 2009 року про дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором, внаслідок чого строк виконання основного зобов`язання настав 31 жовтня 2009 року. З цим позовом банк звернувся лише 28 листопада 2014 року, тобто зі спливом позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову. Позивач не надав будь-яких розрахунків на підтвердження заборгованості за Кредитним договором в розмірі 251 830,98 доларів США, тому позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. Крім того, у заяві про уточнення позовних вимог банк просив встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною сторонами в договорі іпотеки від 21 квітня 2009 року, на рівні 2 049 316,50 грн, однак згідно з висновком судової оціночно-будівельної експертизи № 1263, складеним 03 квітня 2017 року судовим експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз. Міністерства юстиції України Шапошниковою Е. О., початкова ціна для подальшої реалізації предмета іпотеки складає 2 896 339 грн з урахуванням ПДВ.
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 20 листопада 2017 року позов задоволено. Звернено стягнення на предмет іпотеки на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення на 3-му поверсі загальною площею 165,0 кв. м в літ. "А", які знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, що належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною продажу на рівні, не нижчому за звичайні ціни, у розмірі 2 896 339 грн, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 11228956000 від 05 жовтня 2007 року в сумі 251 830,98 доларів США, що еквівалентно 3 261 399,05 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 145 771,64 доларів США, що еквівалентно 1 887 851,48 грн; заборгованість за процентами - 88 615 доларів США, що еквівалентно 1 147 631,13 грн; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 2 796,21 доларів США, що еквівалентно 36 213 грн; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами - 14 648,07 доларів США, що еквівалентно 189 703,44 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "УкрСиббанк" судовий збір у розмірі 3 654 грн.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за Кредитним договором в неї утворилася заборгованість в розмірі 251 830,98 доларів США, що еквівалентно 3 261 399,05 грн. Відповідно до іпотечного договору від 21 квітня 2009 року та висновку експерта вартість нежитлового приміщення становить 2 896 339 грн. Сума заборгованості за кредитом та вартість іпотечного майна є співмірними. Сторони змінили строк виконання основного зобов`язання в липні 2010 року, тоді ж банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за Кредитним договором і рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 10 квітня 2014 року у справі № 2/487/738/14 з відповідача на користь ПАТ "УкрСиббанк" було стягнуто заборгованість. В липні 2014 року зазначене судове рішенням набрало законної сили, тому, звернувшись до суду з цим позовом у листопаді 2014 року, позивач не пропустив позовну давність.
Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 27 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 20 листопада 2017 року в частині визначення заборгованості за Кредитним договором змінено, зазначено, що розмір заборгованості станом на 04 листопада 2014 року складає 251 830,98 доларів США, що еквівалентно 3 261 399,05 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 145 771,64 доларів США, що еквівалентно 1 887 851,48 грн; заборгованість за процентами - 88 615 доларів США, що еквівалентно 1 147 631,13 грн; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 36 213 грн; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами - 189 703,44 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. При цьому, визначаючи розмір пені за період з 07 листопада 2013 року по 04 листопада 2014 року, суд не врахував, що пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише в національній валюті України - гривні. Оскільки судове рішення про стягнення заборгованості та основне зобов`язання не виконані, то доводи апеляційної скарги про те, що позовна давність за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки спливла, є безпідставними. Суд першої інстанції помилково обчислив позовну давність з часу набрання законної сили рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 10 квітня 2014 року у справі № 2/487/738/14, однак це не вплинуло на правильність висновку суду по суті спору. Посилання особи, яка подала апеляційну скаргу, на відсутність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з тим, що банк реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, пред`явивши у вересні 2009 року досудову вимогу ОСОБА_1, чим змінив строк виконання основного зобов`язання, та мав право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки протягом трьох років з цієї дати, є помилковими, оскільки спір між сторонами, розглянутий судом у 2014 році, та спір в цій справі мають різні предмети, і досудова вимога у вересні 2009 року була надіслана ОСОБА_1 як боржнику, а не як іпотекодавцю.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У квітні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 20 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 27 березня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили у повному обсязі доказів і дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог. Суди не звернули уваги на те, що позовна давність перервалася 05 липня 2010 року у зв`язку з пред`явленням банком позову про стягнення заборгованості за Кредитним договором та розпочалася заново 06 липня 2010 року. З позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки банк звернувся 28 листопада 2014 року, тобто зі спливом трирічної позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Враховуючи, що рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 10 квітня 2014 року у справі № 2/487/738/14 було встановлено обставини щодо заборгованості за Кредитним договором у національній валюті України, то ці обставини не можуть підтверджувати розмір заборгованості в доларах США. Крім того, наданий позивачем розрахунок заборгованості за Кредитним договором є необґрунтованим, оскільки зроблений виходячи з більшої процентної ставки, ніж передбачена умовами Кредитного договору. Заявивши вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості в іноземній валюті, ПАТ "УкрСиббанк" не надало доказів наявності в нього ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями.
У серпні 2018 року ПАТ "УкрСиббанк" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. Суди обґрунтовано відхилили заяву відповідача про застосування позовної давності, оскільки право пред`явити вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки в нього виникло лише 25 вересня 2014 року, коли відповідач отримала письмову вимоги про усунення порушення, передбачену статтею 35 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV). Крім того, 11 липня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ "УкрСиббанк" з листом, в якому визнала свій борг за Кредитним договором, що свідчить про переривання позовної давності.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Центрального районного суду міста Миколаєва.
24 липня 2018 року справа № 490/14627/14-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), та статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року та частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судами встановлено, що 05 жовтня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк", яке змінило назву на ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 149 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом з кінцевим терміном повернення до 05 жовтня 2028 року.
Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до статті 1 Закону № 898-IV іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 05 жовтня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" таОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідач передала в іпотеку банку належну їй двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 житловою площею 61,4 кв. м, загальною площею 88,1 кв. м.
21 квітня 2009 року між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, за умовами якої в забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором банк прийняв у заставу двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3 .
Також 21 квітня 2009 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідач передала в іпотеку банку належні їй на праві власності нежитлові приміщення в літ. "А" загальною площею 165 кв. м на третьому поверсі будинку АДРЕСА_3 .
У справі, яка переглядається, ПАТ "УкрСиббанк" просило в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором в розмірі 251 830,98 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення в літ. "А" загальною площею 165 кв. м на третьому поверсі будинку АДРЕСА_3,, які належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною сторонами в договорі іпотеки від 21 квітня 2009 року, на рівні 2 049 316,50 грн.
Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону № 898-IV).
Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 898-IV за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
Частинами першою, третьою статті 33 Закону № 898-IV передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Отже, законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.
Згідно з пунктом 1.3 договору іпотеки від 21 квітня 2009 року сторони підтвердили, що ознайомлені з усіма умовами договорів, що обумовлюють основне зобов`язання, в тому числі стосовно можливості зміни розміру зобов`язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання, забезпеченого цим договором та/або договорами. Сторони досягли згоди відносно розміру, строку і порядку виконання зобов`язань, що забезпечуються іпотекою відповідно до цього договору, розуміючи при цьому можливість зміни розміру зобов`язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання у випадках, передбачених умовами договорів, що обумовлюють основне зобов`язання. Сторони підтвердили, що іпотекою забезпечується також і розмір зобов`язань, строк і порядок їх виконання, який може бути змінено відповідно до умов договорів, що обумовлюють основне зобов`язання.