Постанова
Іменем України
24 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 461/7063/17
провадження № 61-47833св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова у складі судді Юрківа О. Р. від 14 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., від 31 жовтня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права на користування жилим приміщенням та усунення перешкод у користуванні квартирою.
Позовна заява мотивована тим, що з 20 січня 2006 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, за згодою якої вселився у належну її матері ОСОБА_3 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Він оплачував комунальні послуги, надавав кошти на продукти харчування, брав участь у ремонті цієї квартири. У результаті виниклих між сторонами суперечок він з 09 вересня 2017 року у спірній квартирі не проживає, оскільки відповідач чинить йому перешкоди у доступі до житла.
Оскільки він вселився у спірну квартиру як член сім`ї відповідача, просив суд визнати за ним право користування жилим приміщенням у вказаній квартирі, зобов`язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди у користуванні цією квартирою та вселити його у спірне житло.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 14 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не є членом сімʼї відповідача, оскільки шлюб між ними розірвано, він систематично порушує правила співжиття у квартирі, а тому відсутні правові підстави для його вселення у спірне житло.
Постановою Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року залишено без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована відсутністю правових підстав для вселення позивача у належну відповідачу квартиру, оскільки він не є членом її сімʼї, не зареєстрований у спірній квартирі, порушує правила співжиття у ній. Крім того позивач не надав доказів на підтвердження перешкод його проживання у цій квартирі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не довела порушення позивачем правил співжиття у спірній квартирі. Позивач як член сімʼї власника квартири був вселений у неї на законних підставах. Матеріалами справи підтверджений факт вчинення відповідачем перешкод у користуванні позивачем вказаною квартирою.
У січні 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, який мотивований незгодою з її доводами та законністю й обґрунтованістю висновків ухвалених у справі судових рішень.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 20 січня 2006 року до 10 листопада 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до акту комунального підприємства "Цитадель-Центр" № 266 від 11 жовтня 2017 року, ОСОБА_1 не зареєстрований, проте з 2006 року фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказана квартира належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування квартири від 15 липня 2009 року, а до цього часу належала її матері ОСОБА_3 . У цій квартирі зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 та її доньки ОСОБА_4 .
З вересня 2017 року ОСОБА_1 не проживає у спірній квартирі, його місце проживання зареєстровано у АДРЕСА_2 .
З вересня 2017 року між сторонами існують неприязні стосунки, повʼязані, в тому числі із правом користування спірною квартирою, про що свідчать численні звернення сторін до правоохоронних органів (а.с. 39-41, 57-58,185-186,189), зокрема відповідач звинувачувала позивача у нанесенні тілесних ушкоджень їй та дочці. За цими зверненнями порушувалися кримінальні провадження.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Положеннями статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК УРСР власник має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї.
Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника квартири, які проживають разом із ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника квартири.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (стаття 319 ЦК України).
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася в 1997 році відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 Конвенції" закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.