ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 910/1137/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання - Крапивна А.М.,
учасники справи:
позивач - дочірнє підприємство державної компанії "Укрспецекспорт" - державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт",
представник позивача - Лук`янова І.Ю., адвокат (ордер від 18.11.2019 № 1012926, свідоцтво від 08.10.2019 № 8382/10),
відповідач - Міністерство оборони України,
представник відповідача - не з`явився,
розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт"
на рішення господарського суду міста Києва від 08.05.2019 (головуючий суддя Балац С.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2019 (головуючий Хрипун О.О., судді: Чорногуз М.Г. і Верховець А.А.)
у справі № 910/1137/19
за позовом дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" (далі - Позивач)
до Міністерства оборони України (далі - Відповідач)
про стягнення 6 845 958,30 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Відповідача про стягнення 6 845 958,30 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідачем порушено грошове зобов`язання за укладеним сторонами державним контрактом від 30.05.2017 № 403/1/17/28 (далі - Контракт).
Рішенням господарського суду міста Києва від 08.05.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2019, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:
- понесені Позивачем додаткові витрати при виконанні умов Контракту щодо повторної закупівлі валюти і повторного її переведення на рахунки своїх співвиконавців є особистими витратами Позивача та не можуть бути підставою для стягнення таких витрат з Відповідача;
- вартість продукції за укладеним Контрактом погоджена Відповідачем у сумі 152 408 932,20 грн., а не в сумі, запропонованій Позивачем у розмірі 159 254 890,50 грн.;
- грошова сума у розмірі 6 845 958,30 грн., яку Позивач просить стягнути з Відповідача, є витратами, які виникли у Позивача через недбале ставлення до вибору співвиконавця та через початковий вибір цим співвиконавцем неналежного банку, що призвело до понесення Позивачем додаткових витрат при виконанні Контракту, тому мають бути погашені Позивачем за рахунок прибутку останнього, а не за рахунок державного бюджету України в особі Відповідача.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Позивач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
- чинним законодавством не передбачено можливість укладання протоколів розбіжностей до первинних бухгалтерських документів, зокрема актів приймання-передачі, які, у свою чергу, є підтвердженням вчинення сторонами фактичних дій щодо виконання умов Контракту;
- суди не надали належної оцінки акту приймання-передачі від 28.08.2018, який свідчить про виконання зобов`язань з поставки товару з боку Позивача та є підставою для виникнення зобов`язань у Відповідача в частині здійснення розрахунку за отриману продукцію;
- суди безпідставно посилались на обставини, встановлені у рішенні господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі № 910/12032/18, оскільки воно не має преюдиційного значення для розгляду даної справи.
Від Відповідача відзив на касаційну скаргу не надходив.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Позивача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що Позивачем як виконавцем та Відповідачем як замовником укладено Контракт, за умовами якого Позивач зобов`язується поставити Відповідачу з дотриманням вимог законодавства продукцію, зазначену у специфікації продукції, що поставляється за державним оборонним замовленням, згідно з додатком № 1 (специфікація), а Відповідач - прийняти її через вантажоодержувача, зазначеного у специфікації, та оплатити таку продукцію.
Відповідно до пункту 2.3 Контракту розрахунки проводяться шляхом оплати Відповідачем поставленої продукції протягом 30 банківських днів після пред`явлення Позивачем рахунку на оплату продукції та документів, зазначених у пункті 2.5, за умови надходження бюджетних коштів на рахунки Відповідача.
Згідно з пунктом 2.4 Контракту Відповідач оплачує поставлену продукцію за договірною ціною, встановленою сторонами та зафіксованою у протоколі погодження договірної ціни.
Пунктом 3.6 Контракту передбачено, що вантажоодержувач після отримання від Відповідача відомостей про договірну ціну продукції, за результатами приймання продукції, протягом 24 годин формує акт за формою 4 та повідомлення-підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей.
На виконання умов Контракту сторонами підписаний акт приймання-передачі продукції від 28.08.2018, відповідно до якого Позивачем поставлено продукцію на суму 159 254 890,50 грн.
Відповідачем розрахунки за Контрактом здійснені на користь Позивача в сумі 152 408 932,20 грн.
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання наявності чи відсутності підстав для стягнення 6 845 958,30 грн.
Приймаючи оскаржувані рішення, суди виходили з того, що відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно із статтями 11, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.