ПОСТАНОВА
Іменем України
26 лютого 2020 року
Київ
справа №0740/752/18
адміністративне провадження №К/9901/28804/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
розглянув як суд касаційної інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу №0740/752/18
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання рішення протиправним і зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року, прийняте в складі: головуючого судді Маєцької Н.Д., і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2019 року, ухвалену в складі: головуючого судді Мікули О.І., суддів Качмара В.Я., Курильця А.Р.,
УСТАНОВИВ:
І. Обставини справи
1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України) із вимогами: скасувати рішення ДМС України про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і зобов`язати ДМС України повторно розглянути його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. На обґрунтування вимог позивач зазначив, що рішенням ДМС України від 20 червня 2018 року позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, створює для позивача загрозу повернення до країни громадянської належності, де йому загрожує небезпека, а саме: реальна небезпека бути підданому нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню, зобов`язанню брати участь у військових діях проти його волі через внутрішній збройний конфлікт та відсутність безпеки і будь-якого захисту. Тому позивач просить визнати таке рішення протиправним і скасувати його, а також зобов`язати відповідача повторно розглянути питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3. Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, згідно з яким уважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, мотивуючи тим, що на основі всебічного вивчення наданих позивачем матеріалів, а також матеріалів щодо країни походження, співбесід для уточнення викладених заявником фактів, немає підстав уважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань. Таким чином, рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймалося з врахуванням і дослідженням усіх обставин справи і є правомірним.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. 04 січня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (далі - ГУ ДМС України в Закарпатській області) із заявою про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту. У заяві ОСОБА_1 зазначив, що є громадянином Сирійської Арабської Республіки, ІНФОРМАЦІЯ_1, араб за національністю, сповідує іслам. Заявник народився та проживав у АДРЕСА_1. Наразі у Сирії триває війна, що унеможливлює його повернення в країну походження.
5. Відповідно до висновку від 25 квітня 2018 року головного спеціаліста відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Закарпатській області щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, твердження заявника про те, що до нього могло мати місце переслідування з боку органів влади через ухилення від мобілізації, що змусило його виїхати з країни походження, викликають сумнів і не можуть уважатися достовірними та правдоподібними. На підставі наведеного головний спеціаліст уважає, що ОСОБА_1 необхідно відмовити у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
6. Рішенням ДМС України від 01 червня 2018 року №181-18 ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України від 08.07.2011 №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон №3671-VI), відсутні.
7. Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 нелегально виїхав з Сирії у вересні 2017 року автомобільним транспортом до Туреччини. Протягом двох днів проживав у місті Стамбулі (Туреччина), звідки кораблем дістався до міста Одеси (Україна).
8. 24 вересня 2017 року ОСОБА_1 перетнув державний кордон України на підставі візи, яку йому оформляв посередник у Лівані. Водночас у Туреччині позивач захисту не просив, оскільки країною призначення для нього була Україна. Діставшись до міста Одеси, позивач втратив паспортний документ, після чого поїхав на Західну Україну. Отримавши роботу в Мукачево звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до ГУ ДМС України в Закарпатській області.
9. З матеріалів особової справи убачається, що позивач на підтвердження його особи та громадянства документів не надав. На підтвердження місця проживання в Сирії ним надано копію документу, що, на його думку, підтверджує місце проживання. З перекладу вказаного документу убачається, що місцем народження позивача є місто Арсаль (Ліван). Однак в заяві-анкеті від 04 квітня 2018 року позивач зазначив місце свого народження село Джусі Аламар (Сирія).
10. Під час проведення співбесіди 22 січня 2018 року позивач зазначив, що має вищу освіту, яку здобув в Одеському національному політехнічному університеті, та що документ про освіту залишився в Сирії. Проте відповідно до довідки Одеського національного політехнічного університету від 16 березня 2018 року №616/07-5 громадянин Сирії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ніколи не був студентом Одеського національного політехнічного університету.
11. Під час співбесіди 26 березня 2018 року вказаний факт позивач пояснив тим, що в паспорті, на підставі якого він в`їхав в Україну і був зарахований до вузу, була помилка в даті народження, однак він точно не пам`ятає чи в даті, чи в році. Вказану помилку він виявив, коли повернувся після навчання з України.
12. Також під час співбесіди 22 січня 2018 року позивач зазначив, що ні він, ні члени його родини ніколи не були заарештованими; його призивали до військової служби, проте в армії він не служив; членом політичної, релігійної, військової чи соціальної організації не був, але побоюється за своє життя у зв`язку із тривалими збройними конфліктами в Сирії.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
13. Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 06 лютого 2019 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2019 року, відмовив у задоволенні адміністративного позову.
14. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволені позовних вимог, виходили із того, що позивач під час проведених із ним співбесід не надав фактів про примусову мобілізацію та детальних свідчень про те, як і за яких обставин представник влади звертався до нього із вимогами приєднатися до сирійської армії, згідно з твердженнями позивача: він не зазнав насильства з жодної сторін конфлікту.
15. Отже, твердження позивача про те, щодо нього могло мати місце переслідування з боку органів влади через ухилення від мобілізації, що змусило виїхати з країни його походження, викликають сумнів і не можуть уважатися достовірними та правдоподібними, оскільки позивач не навів жодних інших фактів поганого поводження, окрім загального твердження про мобілізацію всього чоловічого населення Сирії.
16. Згідно з пунктом 167 Настанов із процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно з Конвенцією 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (видання 1992 року; далі - Настанови) дезертирство завжди і у всіх країнах (обов`язкова чи не обов`язкова служба) розглядається як кримінальний злочин. Покарання відрізняється в залежності від країни і, зазвичай, їхне застосування не розглядається як форма переслідування.
17. Суди попередніх інстанцій вказали, що побоювання переслідувань або покарання за дезертирство або ухиляння від призову самі по собі не є, за визначенням, обґрунтованими побоюваннями бути жертвою переслідувань.
18. Водночас позивач ні під час звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ні під час зазначених співбесід не повідомив орган міграційної служби про переслідування його на території країни громадянської належності за конвенційними ознаками біженця, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності; релігії; національності (громадянства); належності до певної соціальної групи; політичних поглядів.
19. Також суди попередніх інстанцій звернули увагу, що збройний конфлікт у Сирії розпочався у березні 2011 року, в Україну з Туреччини позивач прибув 24 вересня 2017 року, а із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся лише 04 січня 2018 року після притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення правил перебування на території України, про що складено протокол про адміністративне правопорушення від 04 січня 2018 року та постанову про накладення адміністративного стягнення від 04 січня 2018 року.
20. Тривалість проміжків часу між виїздом із країни громадянської належності, прибуттям в Україну і часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
21. 21 жовтня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2019 року.
22. У касаційній скарзі позивач, не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, просить їх скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
23. Скаржник зазначає, що протягом тривалого часу він разом з сім`єю проживав у АДРЕСА_1 . У 2015 році під час бомбардування був знищений батьківський будинок. Батьки вирушили до Лівану, де їх розмістили у таборі для біженців, а він залишився в селі Машарія Аль -Каа біля Ліванського кордону. До Лівану він не вирушив, оскільки боявся бути арештованим при перетині кордону. Тільки через два роки йому вдалося нелегально, таємно покинути Сирію. Ці два роки він жив у страсі, що його насильно заберуть воювати. Візу в Україну йому допомогли зробити посередники, оскільки він сам цього зробити не міг, адже боявся звертатися до офіційних органів влади, щоб не бути заарештованим.
24. ОСОБА_1 пояснює, що не бажає повертатися до Сирії, оскільки там йде громадянська війна, люди вбивають один одного, захисту від держави нема більше того, є ризик бути насильно призваним до участі у війні, а у разі відмови - заарештованим і ув`язненим.
25. Скаржник наголошує на тому, що судами попередніх інстанцій не враховано та не надано оцінки фактичних даних, повідомлених ним під час звернення із заявою про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням інформації щодо країни його походження.
26. Водночас інформація щодо країни походження, зокрема Рекомендацій УВКБ ООН з питання міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку, підтверджує загальновизнане порушення прав людини через внутрішній конфлікт у Сирії та факти переслідування чоловічого населення з метою мобілізації з боку влади Сирії.
27. Також скаржник звертає увагу, що у висновку від 25 квітня 2018 року щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачем вказано на неправдоподібність фактів викладених позивачем про те, що місцем його народження є село Джусі Аламар (Сирія), оскільки відповідно до поданих ним документів це є місто Арсаль (Ліван), а сирійське громадянство вважається недоведеним.
28. Проте скаржник вказує, що в наданій ним копії документу, що підтверджує місце його проживання, указано, що він має сирійське громадянство. У цьому документі зазначено не місто Арсаль (Ліван), а скорочена назва села Асаль (Сирія).
29. Стосовно суперечностей в інформації про навчання позивача в Україні скаржник зазначає, що при вступі до закладу вищої освіти в місті Одесі було внесено дані з паспорту, у якому була помилка, але він не пам`ятає, яка саме. Село, де він проживав у Сирії, було зруйновано і все майно, як і документи було знищено разом із будинком, а тому документально підтвердити факт навчання в Одеському національному політехнічному університеті він не може.
30. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 жовтня 2019 року вказану касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.
31. Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
32. Відповідач скористався своїм правом і надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на висновки та установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, просив відмовити в задоволенні касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій - залишити без змін.
33. Відповідач також наголосив на тому, що позивач, на підтвердження його особи та громадянства, документів не надав, а факт проживання в Сирії підтверджено довідкою, виданою Міністерством внутрішніх справ Сирійської Арабської Республіки 03 травня 2010 року. Під час вивчення перекладу цього документу встановлено, що ОСОБА_1 народився в місті Арсаль, а в пункті 1.6 заяви-анкети позивач указав село Джусі Аламар (Сирія). Територіальним органом ДМС України здійснено аналіз місця народження позивача та встановлено, що місто Арсаль знаходиться у Лівані.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
34. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
35. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
36. У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також сформульовано поняття "біженець", під яким розуміють особу, що внаслідок подій, які відбулися до 01 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання у результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї унаслідок таких побоювань.