ПОСТАНОВА
Іменем України
25 лютого 2020 року
Київ
справа №260/1378/18
адміністративне провадження №К/9901/30473/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Усенко Є.А., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Закарпатській області на додаткове рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 8 липня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року у справі №260/1378/18 за позовом Головного управління ДФС в Закарпатській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2018 року Головне управління ДФС у Закарпатській області звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 податкового боргу у розмірі 4488,22 грн (а. с. 5-7).
29 січня 2019 року до суду надійшла заява представника позивача про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку із погашенням заявленої суми боргу у повному обсязі, що підтверджується інтегрованою карткою платника податку (а. с. 40-42).
Закарпатський окружний адміністративний суд ухвалою від 30 січня 2019 року провадження у справі закрив на підставі пункту 2 частини першої статті 238 КАС України (а. с. 44-45).
Представником відповідача до суду першої інстанції подано заяву про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 2800,00 грн, які просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень (а. с. 47-48).
Представником позивача подано клопотання про повернення п`ятдесяти відсотків сплаченого судового збору на підставі частини першої статті 142 КАС України та частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір".
Додатковим рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 8 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року, клопотання представника відповідача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 сплачені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2800,00 грн. У задоволенні клопотання представника позивача про повернення судового збору відмовлено.
Не погодившись з зазначеними судовими рішеннями, Головне управління ДФС у Закарпатській області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви представника відповідача відмовити, а клопотання позивача про повернення судового збору задовольнити.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що Виникнення податкового боргу у Відповідача зумовлено несплатою пені у розмірі 4488,22 грн. за платежем:
- "Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування" у розмірі 4482,66 грн. пені;
- "Земельний податок з фізичних осіб" у розмірі у розмірі 5,56 грн. пені.
Нарахування пені у розмірі 4482,66 грн було проведено за період з 30 жовтня 2015 року по 21 листопада 2016 року відповідно до підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у зв`язку із несвоєчасним погашенням узгодженого грошового зобов`язання відповідно до платіжного доручення №1355 від 22 листопада 2016 року.
Нарахування пені у розмірі 5,56 грн було проведено за період з 30 березня 2017 року по 3 листопада 2017 року відповідно до підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України, у зв`язку з несвоєчасною сплатою грошового зобов`язання відповідно до платіжного доручення №510909 від 3 листопада 2017 року.
У процесі судового розгляду справи, відповідачем сплачено податковий борг по платежу "Земельний податок з фізичних осіб", а пеню по платежу "Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування" виключено контролюючим органом, отже у зв`язку із погашенням заявленого боргу та, відповідно, відсутністю предмету спору у справі, керуючись статтями 47, пунктом 2 частини першої статті 238 КАС України, позивач просив закрити провадження у справі.
На переконання скаржника норми частин восьмої - десятої статті 139 КАС України не можуть бути застосовані у цій справі, оскільки адміністративний позов про стягнення податкового боргу у розмірі 4488,22 грн є обґрунтованим, борг підтверджений інтегрованою карткою платника податків, заборгованість виникла відповідно до статті 129 ПК України у зв`язку з несвоєчасним погашенням узгодженого грошового зобов`язання.
Тобто не існує обставин, внаслідок яких суд встановив, що цей спір виник внаслідок неправомірних та необґрунтованих дій позивача, що є неправильним застосуванням норм матеріального права.
Крім того, на думку позивача судом порушено норми частини шостої статті 143 КАС України, оскільки ухвала про закриття провадження у справі була винесена судом 30 січня 2019 року, а додаткове рішення про розподіл судових витрат ухвалене лише 8 липня 2019 року, тобто не в межах строку, що передбачений КАС України.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким внесено зміни, зокрема, щодо меж касаційного перегляду, підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування судових рішень.
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, колегія суддів виходить з такого.
Ухвалюючи додаткове судове рішення суд першої інстанції застосував, зокрема, норми частини восьмої статті 139 КАС України, зазначивши, що позивач відмовився від позову внаслідок неправомірних дій, а саме, внаслідок пред`явлення до стягнення незаконно нарахованої пені, а тому право на повернення 50 відсотків сплаченого судового збору у позивача відсутнє. При цьому, з огляду не неправомірність дій позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з нього на користь відповідача витрат на правову допомогу.
Суд апеляційної інстанції підтримав позицію суду першої інстанції у повному обсязі.
Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частинами першою - другою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Варто зауважити, що стаття 139 КАС України є загальною для вирішення питання розподілу судових витрат за наслідками розгляду справи.
При цьому, частина восьма статті 139 КАС України не може бути застосована при вирішенні поданих сторонами клопотань у цій справі, оскільки передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується адміністративним судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною, між тим процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. При цьому, цією нормою встановлено право, а не обов`язок суду здійснити розподіл судових витрат у вищезазначений спосіб.
Колегія суддів вважає, що висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим. Водночас належного обґрунтування судові рішення не містять. Суди лише зазначили, що спір у цій справі виник внаслідок неправомірних дій позивача - пред`явлення до стягнення незаконно нарахованої пені.
Проте, такий висновок судів не у повній мірі узгоджується з позиціями сторін у цій справі.
Так, на обґрунтування позову зазначено, що за відповідачем рахується податковий борг, який складається з сум пені, нарахованих за двома платежами "Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування", "Земельний податок з фізичних осіб".