У Х В А Л А
18 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 337/3375/17
Провадження № 14-27цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі - ГУ НП в Запорізькій області), Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, Прокуратура Запорізької області, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої бездіяльністю посадових осіб органу досудового розслідування,
за касаційними скаргами заступника прокурора Запорізької області, ГУ НП в Запорізькій області на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2019 року у складі судді Гнатик Г. Є. та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 травня 2019 року у складі колегії суддів Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В. та
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку ДКС України на його користь 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 10 000,00 грн на відшкодування майнової шкоди, а також понесені витрати на правову допомогу.
На обґрунтування вказаних позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що він є потерпілим у кримінальному провадженні, внесеному 18 грудня 2012 року в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12012089990002697, а слідчі, які здійснювали та здійснюють досудове слідство в указаному кримінальному провадженні, внаслідок неналежного виконання своїх службових обов`язків протягом тривалого часу не направляли справу до суду, не з`ясовували фактичні обставини справи, чотири рази виносили постанови про закриття кримінального провадження. Ці постанови в подальшому скасовувалися ухвалами слідчого судді за його скаргами через безпідставність та необґрунтованість. З метою сприяння досудовому розслідуванню він як потерпілий подавав численні клопотання щодо здійснення слідчих дій, проте вони ігнорувалися слідчим, за думкою позивача, через несумлінне виконання слідчим своїх службових обов`язків.
Позивач вказував, що ухвалами слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя слідчий у кримінальному провадженні № 12012089990002697 неодноразово зобов`язувався здійснити певні процесуальні дії, зокрема, надати матеріали досудового розслідування для ознайомлення, розглянути клопотання потерпілого, повідомити про результати розгляду заявника, проте ухвали суду не вплинули на дотримання слідчими вимог процесуального законодавства.
Позивач вважав, що незаконними рішеннями і бездіяльністю посадових осіб органу досудового розслідування йому як потерпілому у кримінальному провадженні завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних і фізичних стражданнях, відчутті втрати, розчарування, порушенні звичного способу життя, яку він оцінив у розмірі 50 000,00 грн.
Крім того, позивач вважав, що внаслідок неналежного виконання службових обов`язків посадовими особами органу досудового розслідування йому завдано майнову шкоду у розмірі 10 000,00 грн, яка полягає у витратах на правову допомогу під час досудового розслідування кримінального провадження № 12012089990002697.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 7 000,00 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 240,00 грн та витрати на правову допомогу у сумі 16 018,67 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в ухвалах слідчого судді встановлено неправомірність дій посадових осіб органу досудового розслідування, у провадженні яких перебувало кримінальне провадження, тому вбачаються передбачені законом підстави для відшкодування завданої позивачу такими діями моральної шкоди.
Суд першої інстанції вважав доведеним факт неналежного виконання службових обов`язків посадовими особами органу досудового розслідування.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції вважав, що такий розмір є співмірним з тривалістю порушень прав позивача, обсягом і характером завданої йому з боку уповноважених органів держави немайнової шкоди; стягнення у такому розмірі не є надмірним та враховує інтереси обох сторін, не призведе до порушення балансу прав та інтересів конкретного громадянина і суспільного інтересу.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 14 травня 2019 року апеляційну скаргу Прокуратури Запорізької області залишено без задоволення.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2019 року залишено без змін. Стягнуто з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що підставою для відшкодування моральної шкоди є встановлена ухвалами слідчого судді під час досудового розслідування неправомірність рішень та протиправна бездіяльність слідчого в частині невиконання своїх службових обов`язків.
Разом з цим апеляційний суд вважав обґрунтованим і справедливим визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди.
У касаційних скаргах заступник прокурора Запорізької області та ГУ НП в Запорізькій області, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Ухвалами Верховного Суду від 26 липня та 08 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаними касаційними скаргами.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п`яту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), згідно з якою суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Велика Палата Верховного Суду вважає такі висновки про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з частиною п`ятою статті 403 ЦПК України помилковими.
Слід зазначити, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити наступні обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов`язує з забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень.
При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року враховується: 1) наявність "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей та 3) чи були такі механізми запроваджені, якщо так, то чи були вони ефективні.
Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася тим, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для формування єдиної правозастосовчої практики.
На думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, виключна правова проблемау цій справі пов`язана з:
1) визначенням, яке правове значення має постанова слідчого судді про скасування процесуальної постанови слідчого у кримінальному провадженні;
2) чи є вона самодостатньою правовою підставою на підтвердження неправомірності дій слідчих органів та їх вини у завданні шкоди.
Велика Палата Верховного Суду вважає такий висновок необґрунтованим, оскільки з`ясування цих питань не можна вважати виключною правовою проблемою у спірних правовідносинах.
У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що статтею 400 ЦПК України (у редакції, чинній на теперішній час) передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Крім цього, у силу вимог статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на теперішній час) суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що неправильне застосування норм права є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, що передбачено статтею 412 ЦПК України. Такими повноваженнями наділена не лише Велика Палата Верховного Суду, але і Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду відповідно до частини першої статті 25 ЦПК України.
Тобто, передбачивши можливість скасування судових рішень при їх касаційному перегляді у разі неправильного застосування норм матеріального права судами першої й апеляційної інстанцій, законодавець запровадив механізми уніфікації висновків, і такі механізми є ефективними.