Постанова
Іменем України
20 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 466/7889/18
провадження № 51-5408 км 19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Марчук Н.О., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Кулаківського К.О.,
виправданого ОСОБА_1,
захисника Стасіва А.П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Матківського І.І. на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 31 травня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року у кримінальному провадженні № 42018140000000182 від 06 червня 2018 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 31 травня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, та виправдано у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливостей для їх отримання.
Згідно з вироком ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він, працюючи на посаді заступника начальника установи з інтендантського та комунально-побутового забезпечення - начальника відділу інтендантського та господарського забезпечення Державної установи "Личаківська виправна колонія (№ 30)", виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов`язки, упродовж лютого - квітня 2018 року, у не встановлений досудовим розслідуванням час, перебуваючи у приміщенні ДУ "Личаківська виправна колонія (№30)", розташованої на вул. Шевченка, 156 у м. Львові, умисно вніс до табелів обліку відпрацьованого часу працівників ДУ "Личаківська виправна колонія (№30)", що працюють за цивільно-правовими договорами, за лютий - квітень 2018 року завідомо неправдиві відомості, зокрема своїми підписами засвідчив факти виконання робіт з прибирання службових приміщень працівниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3, хоча вказані особи впродовж лютого - квітня 2018 року на території державної установи не перебували, а тому будь-яких робіт виконувати не могли, натомість такі роботи виконували засуджені, які відбувають покарання у вказаній установі, про що ОСОБА_1 було достовірно відомо, оскільки на нього були покладені обов`язки щодо організації процесу робіт, контролю за ходом їх виконання та якістю.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені щодо виправданого ОСОБА_1 судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує, що судами обох інстанцій при постановленні рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки показанням свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Крім того, прокурор зазначає, що на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину стороною обвинувачення до суду першої інстанції заявлялося клопотання про допит свідків-засуджених, які відбували покарання в ДУ "Личаківська виправна колонія (№30)" та які, на переконання прокурора, саме і здійснювали прибирання приміщення замість ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Однак місцевий суд, задовольнивши подане клопотання, в ході судового розгляду за власною ініціативою безпідставно змінив порядок дослідження доказів та відмовив у допиті вказаних свідків. При цьому апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора в частині неповноти судового розгляду, дослідження доказів не провів, чим порушив вимоги ст. 404 КПК України.
Також прокурор вказує, що у своїй апеляційній скарзі він посилався на неправильність висновків місцевого суду щодо відсутності в табелях обліку відпрацювання часу працівників ДУ "Личаківська виправна колонія (№30)", що працюють за цивільно-правовими договорами, відомостей про особу, яка їх склала, оскільки в самих табелях зазначено, що їх склав ОСОБА_1 . Крім того, прокурор також посилався на показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які вказували, що підписували всі табелі як начальники та заступники начальників відповідних підрозділів зазначеної установи, однак апеляційний суд вказані доводи сторони обвинувачення не проаналізував та не надав належної оцінки показанням зазначених свідків.
Позиції інших учасників судового провадження
На зазначену касаційну скаргу ОСОБА_1 подав заперечення, в яких вказує на необґрунтованість доводів сторони обвинувачення та просить постановлені щодо нього судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
У судовому засіданні прокурор підтримав подану касаційну скаргу в повному обсязі, просив її задовольнити, захисник Стасів А.П. та виправданий ОСОБА_1 заперечували щодо задоволення касаційної скарги, просили постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неправильну оцінку доказів чинним законом не передбачено.