Постанова
Іменем України
20 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 191/845/17
провадження № 51-4751 км 19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Лагнюка М.М., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Кулаківського К.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року у кримінальному провадженні № 12017040000000004 від 02 січня 2017 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 01 січня 2017 року приблизно о 18:30, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки "Москвич-412Е", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись автомобільною дорогою Т-04-25 сполученням Підпільне-Дерезувате-Синельникове у напрямку від с. Дерезувате до м. Синельникове Дніпропетровської області та маючи об`єктивну можливість завчасно виявити по напрямку свого руху перешкоду у вигляді пішохода, будучи неуважним до дорожньої обстановки та її змін, нехтуючи перевагою пішохода, який рухався за межами проїжджої частини дороги у попутному напрямку, в районі 10 км вказаної автодороги виїхав на праве узбіччя та здійснив наїзд на потерпілу ОСОБА_2 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпіла отримала тілесні ушкодження, від яких померла на місці пригоди. При цьому після наїзду на пішохода ОСОБА_1, усвідомлюючи, що своїми діями поставив потерпілу в небезпечний для життя стан, своєчасно не зупинився, допомогу останній не надав та, прискоривши рух керованого ним автомобіля, з місця пригоди зник, залишивши потерпілу ОСОБА_2 в небезпеці.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року апеляційну скаргу захисника Мантули О.С. в інтересах засудженого ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу прокурора задоволено частково. Вирок місцевого суду в частині розподілу процесуальних витрат змінено. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави витрати на залучення експерта для проведення судової комплексної експертизи в сумі 2753 грн.
У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. При цьому посилається на те, що місцевим судом не було належним чином роз`яснено його прав та обов`язків, що є грубим порушенням норм КПК.
Також на обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначає, що комплексна експертиза механізму та обставин ДТП і технічного стану транспортного засобу була проведена на основі недостовірних даних, внаслідок чого стороною захисту було заявлено клопотання про проведення повторної експертизи, однак місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні поданого клопотання та, порушуючи вимоги КПК, не постановив мотивованої ухвали.
Крім того, на думку засудженого, судами обох інстанцій залишено поза увагою той факт, що судова автотехнічна експертиза була проведена на основі його показань як свідка, однак у подальшому ОСОБА_1 був визнаний обвинуваченим, а тому відповідно до положень ст. 87 КПК України така експертиза є недопустимим доказом.
Разом з тим засуджений ОСОБА_1 вказує на неправильність висновків місцевого суду щодо неможливості проведення огляду автомобіля, на якому було скоєно ДТП, на підставах повернення зазначеного автомобіля засудженому та подальшого його продажу останнім, оскільки такий висновок не відповідає дійсності, тому що засуджений не надавав пояснень щодо продажу автомобіля.
Також у своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що місцевий суд, порушуючи вимоги процесуального закону, не забезпечив явки свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання та не допитав їх. При цьому судом також не було допитано і основного свідка - ОСОБА_5, який, на думку засудженого, саме і вчинив наїзд на потерпілу.
Крім того, засуджений звертає увагу на те, що під час судового розгляду в суді першої інстанції стороною захисту було заявлено відвід судді Гречко Ю.В., проте вказаний відвід було розглянуто лише формально та без належного обґрунтування відмовлено в його задоволенні.
Разом з тим, засуджений вказує, що апеляційний суд залишив поза увагою допущені місцевим судом порушення та не надав їм належної правової оцінки і, як наслідок, постановив незаконне та необґрунтоване рішення.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.
У судовому засіданні прокурор заперечував щодо задоволення касаційної скарги засудженого, просив постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено ч. 1 ст. 438 КПК України, однією з підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Частиною 2 ст. 438 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про наявність зазначеної у п. 1 ч. 1 цієї статті підстави суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 цього Кодексу.
У касаційній скарзі засуджений вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлені з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно дост. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Як убачається з вироку, висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
Суд зробив висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів на підставі показань потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та експертів Троценка К. О., Ніколенка С .І., Драган В.М .
Разом з тим, місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_1 дані, що містяться у протоколах слідчого експерименту від 23 січня 2017 року за участю свідка ОСОБА_8 та ОСОБА_1 як свідка, протоколі огляду місця події від 01 січня 2017 року, протоколі огляду транспортного засобу від 01 січня 2017 року, а також у висновках експертів від 05 січня 2017 року № 1, від 27 січня 2017 року № 10.1/005, від 08 лютого 2017 року № 6/10.2-8, від 14 лютого 2017 року № 6/10.4-12, та іншими доказами, дослідженими судом, які наведені у вироку.
Суд, дослідивши зазначені докази та встановивши, що вони не містять суперечностей і не викликають сумнівів у своїй достовірності, надав їм правильну оцінку та обґрунтовано поклав в основу свого рішення.
Оцінивши ці та інші обставини, які підлягали доказуванню в кримінальному провадженні, дослідивши всі зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що безпосередньою причиною дорожньо-транспортної пригоди і загибелі потерпілої ОСОБА_2 стали дії ОСОБА_1, який, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, застосувавши неправильний маневр керування транспортним засобом, порушив правила дорожнього руху.
За наведених обставин дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України кваліфіковано правильно.