УХВАЛА
17 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 826/13286/16
Провадження № 11-1045апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
перевірила наявність підстав для прийняття до розгляду касаційних скарг Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - Уповноважена особа; Банк відповідно), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року;
касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2018 року у справі № 826/13286/16 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи, Фонду про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, і
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
визнати протиправною відмову Уповноваженої особи включити ОСОБА_1 до реєстру кредиторів Банку, до переліку вкладників та кредиторів, які мають право на відшкодування коштів у порядку, визначеному чинним законодавством;
визнати протиправним ненадання Уповноваженою особою відповіді на звернення 22 вересня, 25 листопада 2015 року та інші;
зобов`язати публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Уповноваженої особи внести ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників та реєстру кредиторів на загальну суму 300 792 грн 55 коп.;
внести ці суми до реєстру акцептованих вимог кредиторів 4 черги та загального реєстру вкладників;
зобов`язати Уповноважену особунадати до Фонду додаткову інформацію про відшкодування ОСОБА_1 7 039 грн 19 коп. як вкладнику банку за загальним реєстром вкладників у межах гарантованої суми;
зобов`язати Уповноважену особунадати до Фонду додаткову інформацію про відшкодування ОСОБА_1 100 792,55 грн за реєстром кредиторів відповідно до рішення Дзержинського районного суду міста Кривий Ріг від 23 березня 2016 року у справі № 210/834/15-ц.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 08 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року, адміністративний позов задовольнив частково.
Зобов`язав Уповноважену особи надати до Фонду зміни та доповнення до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, щодо ОСОБА_1, як вкладника, у розмірі вкладу 7 039,19 грн.
Зобов`язав Фонд включити ОСОБА_1, як вкладника, у розмірі вкладу 7 039,19 грн. до Реєстру відшкодувань вкладникам для здійснення виплат.
Рішення суду в цій частині мотивував тим, що на судовому засіданні представник відповідачів наголосили, що позивач ще 31 грудня 2015 отримано гарантовану суму відшкодування коштів за вкладами у розмірі 192 960,81 грн. Цей факт підтверджується документально і позивач його не заперечує.
Попри це Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу рішенням від 23 березня 2016 року, яке набрало законної сили 05 квітня 2016 року, стягнув з АТ (ПАТ) "Банк "Фінанси та Кредит" на користь позивача на підставі договірного зобов`язання ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" перед позивачем 300 776,88 грн, що перевищує гарантовану суму відшкодування за вкладами, визначену Законом №4452 на рівні 200 000 грн.
Поряд з цим суд визнав, що сума за банківським вкладом, яку Фонд фактично виплатив позивачу у сумі 192 960,81 грн, є меншою від гарантованої суми відшкодування встановленої законом (200 000 грн), а тому дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання Уповноважену особу надати до Фонду зміни та доповнення до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, стосовно ОСОБА_1, як вкладника, у розмірі вкладу 7 039,19 грн, зав`язав ввести його, як владника на цю суму до Реєстру відшкодувань вкладникам для здійснення виплат, як належний спосіб захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача, обраний, виходячи з положень пункту 10 частини другої статті 245 КАС України.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Постановляючи це рішення суд першої інстанції із посиланням на матеріали справи зазначив, що ОСОБА_1 пропустив строк подання заяв у порядку, визначеному частиною першою статті 49 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 4452-VI). За правилами цієї норми права Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.
У рамках цієї справи суд першої інстанції вказав, що оскільки вимоги кредитора у справі, що розглядається, надійшли після закінчення цього строку, тому вважаються погашеними, крім вимог у межах гарантованої суми відшкодування вкладів за вкладами.
Відмову у задоволенні вимог про визнання протиправним ненадання Уповноваженою особою відповіді на звернення від 22 вересня і 25 листопада 2015 року та інші суд мотивував тим, що у матеріалах справи немає доказів на підтвердження того, що позивач направляв на адресу Уповноваженої особи заяви від 22 вересня та 25 листопада 2015 року. Це, як визначив суд, дає підстави вважати вказані вимоги позовної заяви необґрунтованими. До цього суд додав, що аналізована позовна вимога не містить чіткої деталізації щодо визначення "інших" звернень, на яких позивачу не були дані відповіді, зо своєю чергою унеможливлює визначення критеріїв правомірності чи протиправності у діях Уповноваженої особи в частині розгляду невизначеного кола звернень.
Із судових рішень випливає, що вимоги про визнання протиправною відмову Уповноваженої особи включити позивача до переліку владників та реєстру кредиторів, внести суму 300 792 грн 55 коп. до реєстру акцептованих вимог кредиторів 4 черги та здійснити заходи щодо задоволення вимог позивача на цю суму.
Уповноважена особа та Фонд не погодилися з ухваленими судовими рішеннями і звернулися з касаційними скаргами, в яких, зокрема, зазначили, що оскаржені рішення ухваленні з порушеннями норм процесуального права, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, адже спір не є публічно-правовим та виник з майнових правовідносин. Суди попередніх інстанцій не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що спір щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства.
26 грудня 2018 року від ОСОБА_1 до суду надійшла заява, яка з-поміж іншого містила вимоги щодо правильності ухвалення судом додаткового рішення з питання розподілу судових витрат у цій справі. Названа заява мотивована тим, що у текстах рішень у цій справі немає вказівок на розподіл судових витрат.
Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 16 січня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року, відмовив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат.
29 березня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду від 16 січня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року, в якій позивач просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення вимог.
Верховний Суд ухвалами від 25 січня, 11 лютого та 01 квітня 2019 року відкрив провадження у справі, а ухвалою від 16 вересня 2019 року об`єднав касаційні скарги в одне провадження.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 вересня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для прийняття справи до свого розгляду з огляду на таке.
Згідно із частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
На час вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про наявність підстав для прийняття до розгляду цієї справи набрав чинності Закон України від 02 жовтня 2019 року № 142-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та щодо строків повернення справи" (дата набрання чинності 19 жовтня 2019 року; далі Закон № 142-IX).
Згідно з частиною шостою статті 346 КАС України в редакції цього Закону справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
Відповідно до частини шостої статті 347 КАС України у редакції цього Закону Велика Палата Верховного Суду через постановлення ухвали повертає (передає) справу відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті), якщо дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, <…> про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, <…>, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах. Справа, повернута на розгляд колегії суддів (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
У розумінні наведених положень з дати набрання ними чинності колегія суддів (палата, об`єднана палата) касаційного суду не повинні направляти до Великої Палати Верховного Суду для перегляду справи за наявності виняткових умов, передбачених частиною шостою статті 346 КАС України, а Велика Палата зобов`язана повернути (передати) справу до відповідної колегії чи складу суду, який її направив, якщо будуть встановлені обставини, що унеможливлювали скерування справи до Великої Палати.
Таким, що відповідає вимогам частини сьомої статті 347 КАС України, належить визнавати й рішення, коли Велика Палата Верховного Суду ухвалою поверне або передасть назад до суду, який її направив, справу, що була направлена до Великої Палати раніше, тобто ще до набрання чинності змін до цього Кодексу, внесених Законом № 142-IX, оскільки на час вчинення процесуальної дії щодо прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду такої справи вже діє норма процесуального закону, що забороняє брати її до провадження цього суду за наявності підстав, передбачених частиною шостою статті 346 КАС України. Однією з таких підстав власне й є висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у її постанові щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.