Постанова
іменем України
19 лютого 2020року
м. Київ
справа № 461/8526/18
провадження № 51-4149км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Луганського Ю. М., Фоміна С. Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І. О.,
прокурора Кулаківського К. О.,
в режимі відеоконференції:
захисника Бенцака О. П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 21 листопада 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 травня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018140050004541, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Галицького районного суду м. Львова від 21 листопада 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 10 жовтня 2018 року та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 2 місяці.
Постановлено строк відбування покарання ОСОБА_1 обчислювати з дня приведення вироку до виконання.
Вирішено питання щодо речових доказів.
За вироком районного суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 11 жовтня 2018 року приблизно о 19:00, перебуваючи у магазині "Сувеніри зі Львова" ФОП ОСОБА_2 на АДРЕСА_2, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, шляхом вільного доступу таємно викрав чоловічий светр марки "Фолк мода", чим заподіяв потерпілій ОСОБА_2 майнову шкоду на суму 359,50 грн.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 27 травня 2019 вирок районного суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення щодо нього і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує на те, що в міру свого розуміння погодився на пропозицію судді розглядати справу без участі захисника. За твердженням ОСОБА_1, оскільки він перебуває на обліку у психіатра та є особою з інвалідністю з дитинства, тому мав бути в обов`язковому порядку забезпечений захисником, чого суд не зробив і отже він свій захист будував непрофесійно, погодився на спрощене провадження.
Крім того, вважає, що призначене йому судом покарання є надто суворим та не відповідає тяжкості злочину. Зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою деякі обставини, а саме щире каяття, перебування на його утриманні трьох малолітніх дітей від першого шлюбу, у зв`язку зі смертю його дружини. Наголошує на тому, що його батьки - пенсіонери, через стан свого здоров`я та вік не зможуть належно опікуватись його дітьми. Вважає, що його виправлення можливе без ізоляції від суспільства.
Позиції учасників судового провадження
Захисник Бенцак О. П. у судовому засіданні підтримав та просив задовольнити касаційну скаргу засудженого.
Прокурор Кулаківський К. О. під час касаційного розгляду заперечував проти доводів та вимог касаційної скарги ОСОБА_1 .
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до суду касаційної інстанції від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.
За змістом ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті.
Переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 у касаційному порядку, Верховний Суд таких порушень не встановив.
Так, у касаційній скарзі засуджений зазначив про порушення судом норм закону, які регулюють забезпечення права на захист, а саме про відсутність під час розгляду в суді першої інстанції захисника, незважаючи на те, що він є особою з інвалідністю з дитинства і перебуває на обліку у психіатра. Однак ці доводи не є переконливими.
Положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.
Статтею 129 Конституції України закріплено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення обвинуваченому права на захист.
Стаття 59 Конституції України гарантує право кожного на професійну правничу допомогу та вільний вибір захисника своїх прав, а ст. 63 Конституції України закріплює право на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного.
Згідно зі ст. 7 КПК право на захист віднесено до загальних засад кримінального провадження.
Відповідно до ст. 20 КПК підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов`язані роз`яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.
У випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, підозрюваному, обвинуваченому правова допомога надається безоплатно за рахунок держави.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 КПК слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов`язані забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадку, якщо відповідно до вимог ст. 52 цього Кодексу його участь є обов`язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника.
За приписами п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК обов`язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права, - з моменту встановлення цих вад.
Як випливає із законодавчих положень, під особами, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі реалізувати право на захист, необхідно розуміти, зокрема, осіб з істотними дефектами мови, зору, слуху тощо, а також осіб, які хоча і визнані осудними, але мають психічні вади, що перешкоджають самостійно захищатися від обвинувачення.
Поряд із цим питання наявності психічних вад, які перешкоджають самостійній реалізації своїх прав, має вирішувати суд в кожному конкретному випадку.
Зокрема, для здатності особи самостійно здійснювати своє право на захист потрібен такий стан психічних функцій (сприйняття, уваги, пам`яті, мислення) та емоційно-вольової сфери обвинувачених, що забезпечить правильне відображення дійсності і створить передумови для повноцінної інтелектуальної діяльності.
Таким чином, при з`ясуванні питання щодо наявності вад в обвинуваченого, які є підставою для застосування п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК, визначальним є юридичний критерій, а саме оцінка здатності особи самостійно здійснювати своє право на захист.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, у висновку судово-психіатричного експерта від 05 листопада 2018 року № 500 встановлено, що на час проведення експертизи ОСОБА_1 психічною хворобою не страждав, виявляв ознаки емоційно-нестійкого розладу особистості, імпульсивний тип, міг усвідомлювати значення свої дій та керувати ними. За своїм психічним станом може правильно сприймати обставини у справі та давати показання щодо них.
У період вчинення інкримінованих йому дій, ОСОБА_1 психічним захворюванням чи недоумством не страждав, не виявляв ознак будь-яких тимчасових чи інших хворобливих розладів психічної діяльності, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. За своїм психічним станом міг правильно сприймати обставини у справі та давати показання стосовно них (а. п. 24-31).