Постанова
Іменем України
25 лютого 2020 року
місто Київ
справа № 308/2089/16-ц
провадження № 61-10739св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 липня 2017 року у складі судді Лемак О. В. та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 21 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Фазикош Г. В., Бисаги Т. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання такими, що принизили її честь та гідність, висловлені у непристойній формі образи відповідачем ОСОБА_2, а саме, вислови: "детоубийца", "аферистка", "сутенерша" та "черновозка", що мали місце на зупинці громадського транспорту у м. Ужгороді на вул. Загорській; стягнення із відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 30 000, 00 грн.
Позивач на обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що 27 лютого 2016 року у громадському місці, на зупинці громадського транспорту у м. Ужгороді на вул. Загорській, відповідач принизила її, висловивши у брутальній, зневажливій формі образи у присутності сторонніх осіб, які були присутні на зупинці громадського транспорту. Позивач є керівником друкованого видання "Сила Народного Контролю", користується високим авторитетом серед мешканців Закарпатської області як громадський діяч, яка проводить журналістські розслідування, своїми діями 27 лютого 2016 року не давала підстав для неправомірних брутальних образ з боку відповідача, яка на той час виконувала обов`язки директора Комунального підприємства територіальної громади міста Чоп "Чоппроект".
Побачивши відповідача ОСОБА_2 на зупинці громадського транспорту 27 лютого 2016 року, позивач звернулася до неї, де її можна знайти, оскільки тривалий час не може вручити інформаційні запити на ім`я відповідача як директора комунального підприємства. Відповідач у брутальній формі образила її, назвавши "детоубийца", "аферистка", "сутенерша" та "черновозка", при цьому відповідач не вжила заходів конфіденційності, образи, висловлені відповідачем на її адресу, були чутні усім оточуючим, які були присутні на зупинці.
Такі дії відповідача спричинили дискомфорт позивачу, оскільки вони знаходилися у публічному місці, позивач відчула себе приниженою, оскільки зверталася до відповідача як до офіційної особи, директора комунального підприємства; сторони у справі є членами територіальної громади м. Чоп. Образивши її, відповідач вчергове продемонструвала умисел на заподіяння моральних страждань позивачу і намір уникнути надання відповіді на запитання. Відповідач не вперше ображає її публічно, тому вона вважає, що їй заподіяна моральна шкода внаслідок приниження її честі та гідності.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач відзив на позов не надавала.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 10 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 21 грудня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано інформацію, поширену ОСОБА_3 . В. 27 лютого 2016 року на зупинці громадського транспорту на вул. Загорській у м. Ужгороді про те, що ОСОБА_1 є "детоубийца", "аферистка", "сутенерша" та "черновозка", такою, що принижує її честь та гідність.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, у своїх висновках керувався тим, що факт висловлення образ відповідачем 27 лютого 2016 року на зупинці громадського транспорту поблизу Ужгородського міськрайонного суду, що знаходиться у м. Ужгороді на вул. Загорській, стосовно ОСОБА_1 підтверджений належними доказами. На підставі оцінки матеріалів справи та показань свідків суд встановив, що відповідач публічно з використанням нецензурної лексики виголосила інформацію стосовно позивача, яка принижує її честь і гідність, а також вчинила протиправні дії, які принижують її як особистість. Під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди суд керувався засадами розумності, виваженості та справедливості, врахував ступінь та форму вини відповідача, характер психологічного стресу, який отримала позивач в результаті конфліктної ситуації, характер та тривалість вимушених змін в її житті у зв`язку з необхідністю брати участь в судових засіданнях, які проводилися неодноразово, перенесені нею психоемоційні та моральні страждання. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що з відповідача необхідно стягнути на користь ОСОБА_1 10 000, 00 грн у відшкодування моральної шкоди, оскільки цей розмір відповідатиме завданій позивачу немайновій шкоді.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 , не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, у квітні 2018 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що судами порушено її право на захист, оскільки суд першої інстанції розглянув справу за її відсутності, а суд апеляційної інстанції не врахував клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю у іншому судовому провадженні. Також суд повинен був розглянути первісні позовні вимоги, оскільки за подання уточненого позову позивач неправильно сплатила судовий збір. Окрім цього, суди не врахували, що використані відповідачем висловлення носять оціночний характер. Заявник заперечує щодо розміру стягнутого відшкодування моральної шкоди та щодо стягнення з неї на користь позивача судових витрат.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Позивач надала суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги є необґрунтованими.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у січні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, 263 ЦПК України, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, статті 263 ЦПК України, а отже, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 27 лютого 2016 року ОСОБА_2 на зупинці громадського транспорту поблизу Ужгородського міськрайонного суду, що розташований у м. Ужгороді на вул. Загорській, висловлювалася на адресу ОСОБА_1 образливими словами, називаючи її голосно: "детоубийца", "аферистка", "сутенерша" та "черновозка", на цій зупинці перебувало приблизно 5-6 сторонніх осіб.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Разом із тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України).
Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких і право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299 ЦК України).