Постанова
Іменем України
24 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 176/2171/16-ц
провадження № 61-1716св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 16 січня 2018 року у складі судді Волчек Н. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 15 лютого 2014 року ОСОБА_2 позичила у неї 7 000,00 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 15 лютого 2014 року за курсом Національного банку України становило 60 416,30 грн, зі сплатою 3 % на місяць, строком до 31 грудня 2014 року за умови щомісячної виплати процентів за користування грошовими коштами. Договір позики був укладений письмово, в спосіб складення власноручно відповідачем відповідної розписки.
Взяті на себе за договором позики зобов`язання ОСОБА_2 не виконала, до 31 грудня 2014 року борг не повернула, проценти за користування грошима щомісяця не сплачувала. 02 січня 2015 року сторони уклали додатковий договір, згідно якого ОСОБА_2 зобов`язалась повернути борг до 31 грудня 2015 року частинами в доларах США, зі щомісячною сплатою процентів у розмірі 1 000,00 грн. Але й ці зобов`язання ОСОБА_2 не виконала, в строк борг не повернула, проценти не сплачувала. На її численні вимоги про повернення грошей відповідач зобов`язання належним чином не виконала, 31 березня 2016 року повернула їй лише 100,00 доларів США.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 13 липня 2017 року, стягнути з ОСОБА_2 на її користь борг за договором позики в зальному розмірі 257 226,65 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 16 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за борговими розписками від 15 лютого 2014 року та 02 січня 2015 року в загальному розмірі 200 192,80 грн, з яких 179 192,80 грн основного боргу та 21 000,00 грн процентів за користування коштами.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що ОСОБА_2 належним чином не виконала умови договору позики і не повернула позивачу грошовий борг в сумі 6 900,00 доларів США, а тому наявні підстави для стягнення на користь позивача заборгованості в гривневому еквіваленті станом на день винесення рішення суду за борговими розписками від 15 лютого 2014 року та 02 січня 2015 року у загальній сумі 200 192,80 грн, з яких 179 192,80 грн основного боргу та 21 000,00 грн процентів за користування коштами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить скасуватирішення судів попередніх інстанцій, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 умови договору позики виконала в повному обсязі, взяті у борг кошти повернула. На її думку, суди попередніх інстанцій належної оцінки наданій відповідачем розписці не надали, помилково вважали, що договір позики ОСОБА_3 не виконано. В конкретному випадку мало місце складення ОСОБА_1 (позикодавцем) додаткової розписки про повернення їй коштів, що не заборонено законом.
Відповідач стверджує, що факт повернення коштів сторони почали оформляти на окремому аркуші, однак з такими діями відповідач не погодилась, оскільки вона вимагала повернення оригіналу розписки. Під час складення вказаної розписки від 03 березня 2016 року оригінал розписки ОСОБА_2 від 02 січня 2015 року у ОСОБА_1 був відсутній, тому, на вимогу відповідача, позивач на копії цієї розписки власноручно вказала, що залишок боргу в розмірі 6 900,00 доларів США повернуто саме 31 березня 2016 року.
ОСОБА_2 не погоджується з наявністю у неї заборгованості за процентами, оскільки вона сплачувала їх регулярно та в повному обсязі. До того ж борг було повернуто нею 31 березня 2016 року, а період, за який стягнено заборгованість за процентами, визначено судом помилково (з 02 січня 2015 року по 02 жовтня 2017 року). Наголосила, що у випадку не погашення нею боргу 31 березня 2016 року, з незрозумілих причин у розписці від 02 січня 2015 року відсутня інформація про наявність у неї заборгованості за процентами та їх розмір.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано справу № 176/2171/16-ц з Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області. Крім того, вказаною ухвалою зупинено виконання рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 16 січня 2018 року до закінчення касаційного провадження.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Суди встановили, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено письмовий договір про надання позики, який оформлений розпискою, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала грошові кошти у розмірі 7 000,00 доларів США, з щомісячною сплатою процентів за користування позикою у розмірі 3 % та строком їх повернення до 31 грудня 2014 року. Грошові кошти ОСОБА_2 отримала і використала, але в обумовлений договором термін їх ОСОБА_1 в повному обсязі не повернула.
02 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено додатковий договір, що оформлений розпискою, за умовами якого ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання повернути частинами борг в розмірі 7 000,00 доларів США до 31 грудня 2015 року та щомісячно сплачувати проценти у розмірі 1 000,00 грн.
На звороті копії розписки від 02 січня 2015 року зазначено: "31.03.16 г. 7 000 дол. США (семь тысяч долларов США) - 100 дол. (сто долларов США) ост. 6 900 дол. США (шесть тысяч долларов США) 31.03.16 г. отдала / ОСОБА_4 / підпис".
Укладення договору позики ОСОБА_2 визнала, однак стверджувала, що повернула всю суму заборгованості, посилаючись на вказаний запис на звороті копії розписки від 02 січня 2015 року.