ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Золотнікова О. С., Британчука В. В., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б.
у справі № 826/2323/17 (провадження № 11-79апп19)
за позовом ОСОБА_1 до старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Басюка Романа Івановича (далі - слідчий прокуратури, ГПУ відповідно) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії
Короткий виклад історії справи
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до слідчого прокуратури, у якому просив:
- визнати протиправною відмову відповідача у наданні копій документів та інформації, які позивач вимагав у його заяві від 30 листопада 2016 року;
- зобов`язати слідчого прокуратури у строк не пізніше 5 днів з дня набрання постановою суду законної сили надати позивачу інформацію по ряду запитуваних ним документів, що, серед іншого, стосуються порушення та розслідування кримінального провадження № 42015000000001998.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що запитувана позивачем інформація не є конфіденційною, службовою або такою, що за змістом статті 162 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України) містить охоронювану законом таємницю, копії запитуваних ним документів є загальнодоступними, оригінали цих документів містяться у кримінальному провадженні і відмова у наданні їх для ознайомлення відповідно до частини першої статті 221 КПК України не допускається.
Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 17 лютого 2017 року відмовив у відкритті провадження в цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04 квітня 2017 року ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2017 року залишив без змін.
Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що оскільки позовні вимоги стосуються оскарження дій слідчого прокуратури щодо відмови у наданні інформації та документів кримінального провадження, які врегульовані нормами КПК України, цей спір підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства.
Суди попередніх інстанцій установили, що 30 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до слідчого прокуратури із заявою про надання йому належно завірених копій документів та інформації, необхідних для захисту його конституційних прав і свобод.
У своїй заяві ОСОБА_1 просив надати йому засвідчену копію заяви голови правління Всеукраїнської громадської організації «Народний вирок» Ситєнкова М. М. від 10 листопада 2016 року № 10.11.2016, адресовану слідчому прокуратури, та копію відповіді на цю заяву.
Позивач також просив повідомити:
- про результати розслідування кримінального провадження щодо незаконного заволодіння державним майном службовими особами Державного управління справами та Комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» на користь екс-Генерального прокурора України ОСОБА_2, екс-міністра юстиції України ОСОБА_3, екс-Голови Верховної Ради України ОСОБА_4, екс-керівника Державного управління справами ОСОБА_5 й інших осіб, щодо майна яких проводиться розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000001998;
- чи проводиться розслідування стосовно ОСОБА_1 у межах цього кримінального провадження (або за фактом заволодіння державним майном службовими особами Державного управління справами та Комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» на його користь) та які саме обставини перевіряються щодо нього (яка фабула кримінального правопорушення та чи внесено його прізвище до цієї фабули в Єдиний реєстр досудових розслідувань).
Слідчий прокуратури листом від 26 грудня 2016 року № 17/1/5-34844-15 повідомив ОСОБА_1. про те, що згідно з вимогами статей 221, 222 КПК України неможливо задовольнити вимоги, викладені у його заяві.
Вважаючи дії слідчого прокуратури протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
Розглянувши питання предметної юрисдикції цього спору, Велика Палата Верховного Суду вказала, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що цей спір слід розглядати за правилами кримінального судочинства, є помилковими, оскільки позивач оскаржує відмову у наданні документів та інформації не з підстав порушення його прав як сторони у кримінальному провадженні. Більше того, з огляду на те, що позивач визначив відповідачем посадову особу ГПУ, розгляд заявлених вимог в окремому судовому процесі неможливий і за правилами цивільного судочинства, відповідачем у якому можуть бути лише фізичні та юридичні особи і держава (частина друга статті 30 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, що була чинною на час звернення із позовною заявою; частина друга статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
Ураховуючи зміст заявлених позовних вимог, суб`єктний склад учасників спору, а також відсутність у позивача статусу у кримінальному провадженні № 42015000000001998, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ці вимоги не можуть бути предметом окремого судового розгляду.
На обґрунтування вказаного висновку Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідач, надаючи відповідь на заяву позивача, діяв як сторона кримінального провадження та відмовив позивачу у наданні інформації з підстав, передбачених КПК України.
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 КПК України).
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України).
Слідчий, прокурор зобов`язаний за клопотанням сторони захисту, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, надати їм матеріали досудового розслідування для ознайомлення, за винятком матеріалів про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також тих матеріалів, ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню. Відмова у наданні для ознайомлення загальнодоступного документа, оригінал якого знаходиться в матеріалах досудового розслідування, не допускається (частина перша статті 221 КПК України).
За змістом наведених приписів право на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування має обмежене коло осіб, а саме: сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. За змістом § 3 глави 3 КПК України стороною захисту є, зокрема, підозрюваний.
Суди першої й апеляційної інстанцій не встановили, що досудове розслідування у межах кримінального провадження № 42015000000001998 було розпочате саме щодо позивача за фактом вчинення ним кримінального правопорушення. У позовній заяві позивач хоч і вказав про те, що його нібито стосується звинувачення у незаконному заволодінні державним майном Комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» Державного управління справами, проте суди на підставі матеріалів справи не встановили наявність у позивача на момент звернення із заявою від 30 листопада 2016 року навіть статусу підозрюваного у межах кримінального провадження № 42015000000001998. Отже, станом на час звернення до відповідача з відповідною заявою права на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження у позивача не було, про що він обґрунтовано зазначав в апеляційній і касаційній скаргах.
Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що документи, які є у матеріалах кримінального провадження № 42015000000001998, необхідні для звернення з іншим позовом за правилами цивільного судочинства до власника вебсайту «Політрада», Всеукраїнської громадської організації «Народний вирок» та їх посадових осіб, які, на думку позивача, поширили відносно нього недостовірну інформацію.
ЦПК України у редакції, що була чинною на час звернення із позовною заявою, передбачав, що у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов`язаний витребувати такі докази. Клопотання про витребування доказів має бути подано до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті із долученням відомостей про неможливість отримання таких доказів особисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі (частина перша статті 137).
ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також передбачає право учасника справи, у разі неможливості самостійно надати доказ, подати клопотання про його витребування судом (частина перша статті 84), вказавши, зокрема, вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу (пункт 4 частини другої статті 84). У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази (частина третя статті 84 ЦПК України).
З огляду на наведені норми Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у цивільному процесі отримання доказів, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, відбувається за ухвалою суду за умови, що відповідна особа подасть обґрунтоване клопотання про витребування доказів, в якому доведе, що існують труднощі з їх отриманням, зокрема обґрунтує неможливість подати ці докази самостійно. Тому не є необхідним оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта, який відмовився надати позивачеві інформацію та документи, для того, щоби звернутися з позовом за правилами цивільного судочинства. Збирання доказів для одного судового процесу не має зумовлювати з цією метою ініціювання іншого судового процесу.
Відмова відповідача надати позивачевідокументи та інформацію, що стосуються кримінального провадження № 42015000000001998, не впливає на право позивача звернутися до суду за правилами цивільного судочинства до власника вебсайту «Політрада», Всеукраїнської громадської організації «Народний вирок» та їх посадових осіб, які, на думку позивача, поширили стосовно нього недостовірну інформацію. Така відмова може бути використана позивачем у цивільному процесі для обґрунтування клопотання про витребування доказів.
Відсутність у позивача з огляду на його статус у кримінальному провадженні № 42015000000001998 юридичної можливості зобов`язати у позовному провадженні слідчого прокуратури надати інформацію та документи, необхідні як докази в іншому судовому процесі, який у майбутньому має намір ініціювати позивач, є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду за правилами цивільного судочинства стосовно поширеної відносно позивача недостовірної, на його думку, інформації та є пропорційним зазначеній меті. Остання досягається гарантуванням у ЦПК України права на витребування доказів, необхідних для підтвердження заявлених позовних вимог, якщо в отриманні таких доказів у позивача є складнощіі він не може надати їх суду самостійно.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
Вважаємо помилковим висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що вимоги позивача не можуть бути предметом окремого судового розгляду з таких міркувань.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частинами першою та другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегова