Постанова
Іменем України
21 лютого 2020 року
місто Київ
справа № 461/3369/17
провадження № 61-15471св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 21 червня 2017 року у складі судді Волоско І. Р. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 23 січня 2018 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левичка Я. А., Струс Л. Б.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у травні 2017 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням.
Позивач обґрунтовував заявлені вимог тим, що він проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . У квартирі зареєстровано семеро осіб: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5 . Відповідачі у квартирі не проживають, добровільно та зі своєї власної волі вибули на інше постійне місце проживання до іншого населеного пункту, а саме: ОСОБА_2 виїхав на постійне місце проживання до Канади ; ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виїхали та постійно проживають в Італії; ОСОБА_3 постійно проживає в Іспанії. Позивач протягом тривалого часу сплачує за відповідачів за всі комунальні послуги.
Просить суд визнати відповідачів такими, що втратили право на користування житловою площею в квартирі АДРЕСА_1, як осіб, що вибули на постійне місце проживання до іншого населеного пункту.
Стислий виклад заперечень відповідачів
Відзиви на позов не надходили.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 21 червня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 23 січня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалося тим, що позивач не довів належними доказами факт вибуття відповідачів на постійне місце проживання до іншого населеного пункту. Відповідачі не втратили зв`язок зі спірною квартирою, їх перебування за межами України не зумовлене вибуттям на постійне місце проживання, а тому відсутні підстави для визнання їх такими, що втратили право на користування жилим приміщенням.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у березні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 21 червня 2017року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 23 січня 2018 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки обставинам справи, зокрема тому, що відповідачі вже понад 10 років проживають за межами України, направили листи з Італії та Іспанії, що не можуть приїхати до України, оскільки працюють та навчаються, просять зняти їх з реєстраційного обліку. Вважає, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на припущеннях, а також не відповідають положенням статті 107 ЖК Української РСР.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у березні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано семеро осіб, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_1, що підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім`ї і реєстрацію.
Згідно з актами від 19 травня 2016 року, 25 травня 2016 року, 02 березня 2017 року, затвердженими Львівським комунальним підприємством "Центральне", у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані, але не проживають більше десяти років ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 попередньо звертався з позовом про визнання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування зазначеним житловим приміщенням на підставі статті 71 ЖК Української РСР, проте у задоволенні позову судом відмовлено у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 11 квітня 2016 року у справі № 461/1590/16-ц, яке набрало законної сили, встановлено, що факт тимчасового непроживання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, не може бути підставою для визнання їх таким, що не проживають у квартирі без поважних причин.
Судами зроблено висновок, що листи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про постійне перебування за межами України не є належними доказами та не встановлюють факт вибуття відповідачів на постійне місце проживання до інших населених пунктів.