Постанова
Іменем України
21 лютого 2020 року
місто Київ
справа № 758/8416/15-ц
провадження № 61-35св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року у складі судді Трегубенко Л. О. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у липні 2015 року звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області
(далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області) про скасування постанови від 22 травня 2015 року ВП № 4643121 про розшук майна божника.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що на підставі виконавчого листа, виданого 14 жовтня 2011 року Новозаводським районним судом м. Чернігова про стягнення з нього на користь Публічного акціонерного товариства "Альфа-банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк") заборгованості за кредитним договором від 18 червня 2008 року № 490077715 у сумі 4 153 812, 32 грн, судових витрат зі сплати третейського збору в сумі 400, 00 грн та судового збору в сумі 243, 60 грн, 10 лютого 2015 року державний виконавець ухвалив постанови ВП № 46431144 про відкриття виконавчого провадження, а також арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
17 березня 2015 року відповідач одержав надіслану ОСОБА_1 заяву від 16 березня 2015 року про відкладення провадження виконавчих дій, на яку, всупереч вимогам статті 32 Закону України "Про виконавче провадження", статті 40 Конституції України, не отримав відповіді, а 22 травня 2015 року державний виконавець постановою ВП № 46431144 оголосив розшук майна боржника.
06 червня 2015 року позивач оскаржив постанову ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області, 07 липня 2015 року отримав лист за № 4747 з повідомленням про те, що скарга може бути подала виключно в судовому порядку.
Ухвалення зазначеної постанови до розгляду та вирішення заяви про відкладення виконавчих дій не відповідає вимогам закону, крім того у ній не зазначено, що вона може бути оскаржена виключно в судовому порядку.
ОСОБА_1 просив скасувати постанову від 22 травня 2015 року ВП №46431144 про розшук майна боржника та поновити строк на оскарження постанови.
Стислий виклад заперечень інших учасників
Відзив на позов не надходив.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалося тим, що позивач обрав спосіб захисту своїх прав шляхом звернення до суду з позовом про скасування постанови від 22 травня 2015 року ВП № 4643121 про розшук майна, обґрунтовуючи вимоги неправомірністю прийнятого державним виконавцем рішення, проте рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби оскаржуються в суді шляхом подачі скарги у порядку статей 383-389 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, далі - ЦПК України 2004 року). Суд не наділений повноваженнями вказувати на те, у який спосіб необхідно захищати порушене право та до кого з осіб необхідно звертатися з позовом. Підставою для відмови у задоволенні позову, крім недоведеності позовних вимог, є неможливість захисту порушеного права позивача у обраний ним спосіб.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у грудні 2017 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року, справу направити на новий розгляд.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів, а тому неповно з`ясував обставини справи, не досліджував та не надав оцінку доказам на підтвердження позовних вимог. Судом першої інстанції не надано оцінку бездіяльності відповідача, що знайшло прояв у нездійсненні розгляду заяви державним виконавцем про відкладення виконавчих дій.
Вважає, що помилково не застосовано до спірних правовідносин правила статті 35 Закону України "Про виконавче провадження". Висновки судів про неналежний спосіб захисту порушених прав вважає помилковим та такими, що суперечать висновкам суду першої інстанції під час відкриття провадження у справі, що позовна заява відповідає процесуальному закону. Оскільки розгляд справи у суді першої інстанції здійснено неповноважним складом суду, то апеляційний суд зобов`язаний був скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення у справі або змінити рішення. Також вважає, що порушено його права ненаданням для ознайомленням копії ухвали Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2016 року.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2018 року відкрито касаційне провадження.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у грудні 2017 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначено за правилами статті 213 ЦПК України 2004 року, згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
На виконанні ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області перебуває виконавчий лист № 751/9344/14, виданий 14 жовтня 2014 року Новозадовським районним судом м. Чернігова про стягнення з ОСОБА_1 на користь
ПАТ "Альфа-Банк" заборгованості за кредитним договором від 18 червня 2008 року № 490077715 у сумі 4 153 812, 32 грн, судових витрат зі сплати третейського збору в сумі 400, 00 грн та судового збору в сумі 243, 60 грн.
16 березня 2015 року позивач надіслав до ВПВР УДВС ГТУЮ в Київській області заяву про відкладення виконавчих дій, посилаючись на те, що не отримав відповіді від ПАТ "Альфа Банк" про результати розгляду його заяви від 31 липня 2014 року про передачу заставного транспортного засобу для подальшої реалізації в рахунок погашення заборгованості за кредитом, що знаходиться на контролі в прокуратурі Шевченківського району м. Києва.
Провадженням виконавчих дій державний виконавець виявив у позивача наявність транспортного засобу: автомобіля Chevrolet Lacetti, державний номерний знак НОМЕР_1, а тому 22 травня 2015 року постановою про розшук майна боржника оголошено у розшук зазначений автомобіль.
Щодо обраного способу захисту порушених прав
Відповідно до статті 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У пункті 1 частини першої 15 ЦПК України 2004 року передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.