Постанова
Іменем України
21 лютого 2020 року
м. Київ
справа №192/501/17
провадження №61-9432св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - Дніпровська міська рада,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпропетровської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2018 року у складі судді Щербини Н. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року у складі колегії суддів Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпропетровської міської ради, в якому просила визнати укладеним між міською радою та забудовником ОСОБА_1 договір про пайову участь замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпра у запропонованій позивачем редакції.
Позов мотивовано тим, що рішенням Дніпропетровської міської ради від 21 липня 2011 року №5/14 (зі змінами та доповненнями) затверджено Порядок залучення коштів на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська (далі - Порядок). Цим Порядком визначено розмір пайової участі замовників (забудовників) у створенні (розвитку) соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська. Пайова участь забудовників є внеском, який забудовник має сплатити до бюджету міста. Залучені кошти спрямовуються на фінансування об`єктів соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури міста.
31 серпня 2015 року до Дніпровської міської ради звернувся Головко О. М. з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, а до клопотання надав витяг про реєстрацію права власності, згідно якого було укладено договір купівлі-продажу від 18 листопада 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, в якому зазначено, що ОСОБА_1 нежитлові приміщення належать на підставі договору купівлі-продажу від 31 липня 2003 року та рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 03 листопада 2006 року.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2007 року встановлено, що відповідно до рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопад 2006 року за ОСОБА_1 визнано право власності на прибудову літ АМ-1, загальною площею 22,8 кв. м, в літ антресольний поверх, загальною площею 132,8 кв. м, над АМ-1 надбудова, загальною площею 177,1 кв. м, ганок та переобладнані літ. АМ-1,
літ АМ-1, АМ-1, АМ-1, загальною площею 533,1 кв. м із загальною площею прибудов, надбудов та переобладнань 926,7 кв. м за адресою:
АДРЕСА_1 .
Про існування рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2007 року та рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопад 2006 року міській раді стало відомо з клопотання ОСОБА_2 .
У зв`язку з наявністю будівництва прибудов, надбудов та переобладнань, замовником якого був відповідач, фінансово-економічним департаментом міської ради було направлено ОСОБА_1 два примірники договору про пайову участь, який не був підписаний відповідачем, у зв`язку з чим міська рада змушена звернутися з позовом до суду про визнання укладеним договору про пайову участь замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра у запропонованій відповідачу редакції.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2018 року у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відповідачем було здійснено дії щодо забудови території міста Дніпро в 2004-2005 роках, тому правовідносини, які виникли у зв`язку зі здійсненням таких дій ОСОБА_1 регулюються чинним на час їх виникнення законодавством, а саме до таких правовідносин необхідно застосовувати норми Закону України "Про планування і забудову територій".
Разом з тим, договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра, який позивач просить визнати укладеним, розроблений та складений на підставі рішення Дніпровської міської ради від 21 березня 2007 року №6/11 "Про порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська" (зі змінами та доповненнями), яке в свою чергу розроблене на підставі Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", що набрав чинності лише з 12 березня 2011 року.
Таким чином пропозиція укласти договір із застосуванням норм законодавства, які прийняті пізніше, ніж виникли такі правовідносини, порушує принцип дії актів цивільного законодавства в часі, а тому договір про пайову участь, розроблений на підставі норм Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не може бути укладеним з відповідачем, оскільки правовідносини, які вимагають укладання такого договору та пайової участі забудовника регулювалися чинним на час їх виникнення Законом України "Про планування і забудову територій", а ОСОБА_1 згідно рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2007 року у справі №2-1996/07 перестав бути власником нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1, оскільки право власності було визнано рішенням суду за ОСОБА_2, і рішення суду набрало законної сили 05 лютого 2007 року.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що правові підстави для визнання укладеним договору про пайову участь з ОСОБА_1 на тих умовах, які в ньому зазначені - відсутні.
Разом з тим, установивши, що позивач про здійснення забудови ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 був обізнаний з 2006 року, а з позовом про визнання договору укладеним звернувся лише в 2017 році, суд першої інстанції вважав, що позивачем пропущено строк позовної давності та, з урахуванням поданої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності, відмовив у позові саме з цих підстав.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 на час звернення Дніпровської міської ради у квітні 2017 року до суду з позовними вимогами у даній справі не є власником вищезазначеного об`єкту нерухомого майна. Власником зазначеного нерухомого майна, відповідно до рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2007 року є - ОСОБА_2 .
Датою укладення договору про пайову участь, який Дніпровська міська рада просить визнати укладеним з відповідачем ОСОБА_1, запропоновано - 2016 рік, однак відповідач ОСОБА_1 згідно рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2007 року, яке набрало законної сили, 05 лютого 2007 року, не є власником вищевказаних об`єктів нерухомого майна.
Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Дніпровської міської ради щодо визнання укладеним з відповідачем договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста з датою його укладення - 2016 рік, тобто на дату укладення, оскільки відповідач не є власником нерухомого майна.
Відмовляючи у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності, суд першої інстанції не врахував, що недоведеність позовних вимог є самостійною підставою для відмови у їх задоволенні, а застосування наслідків пропуску строку позовної давності можливе лише до обґрунтованого позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Дніпровська міська рада, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до статті 22 Закону України "Про основи містобудування" право на забудову (будівництво) полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво об`єктів містобудування, перебудову або знесення будинків та споруд (в редакції Закону від 08 лютого 2003 року).
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2006 року встановлено, що на земельній ділянці, якою ОСОБА_1 користується на підставі договору оренди, саме ним побудовано прибудови та переобладнанні деякі будівлі, у зв`язку з чим останній і просив визнати за ним право власності на ці об`єкти.
Отже саме ОСОБА_1 був забудовником та повинен бути стороною в договорі.
ОСОБА_1 при зверненні до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська про визнання права власності на самовільно збудовані та перебудовані приміщення порушено норми Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та затверджений порядок 1998 року, та не сплачено кошти на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра.
На момент визнання права власності (рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2006 року) діяло рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 21 травня 1998 року № 781 "Про порядок залучення пайових коштів підприємств і організацій міста усіх форм власності на розвиток головних інженерних споруд", яким визначено, що підприємства, організації і комерційні структури міста зобов`язані до отримання рішення виконкому перерахувати загальну суму участі на паях, або 30%. 70% розрахованих коштів перераховується на той же розрахунковий рахунок після оформлення фінансування будівництва, але не пізніше 3-х місяців
Добудови та реконструкція приміщення, розташованого по АДРЕСА_1 завершені, ще у 2006 році, однак, в порушення вимог законодавства, ОСОБА_1 не взяв участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпра шляхом сплати коштів та укладення відповідного договору.
Неукладення договору свідчить про недотримання відповідачем вимог законодавства і має наслідком порушення прав та інтересів відповідної територіальної громади.
Вирішуючи даний спір суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та неповно встановили обставини справи, що є порушенням норм процесуального права та підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_1, заперечує проти доводів позивача та просить залишити прийняту у справі постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не подано.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.