Постанова
Іменем України
19 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 522/20861/15-ц
провадження № 61-13941св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 січня 2016 року у складі судді Кічмаренко С. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 13 червня 2019 року у складі колегії суддів: Заїкіної А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М. у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст заяви
У червні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом, в якому просить суд стягнути на її користь заборгованість за: 1) договором позики від 25 грудня 2001 року в розмірі - 14 000,00 доларів США; 2) договором позики від 05 вересня 2007 року в розмірі - 50 000,00 євро; 3) договором позики від 03 січня 2010 року в розмірі - 36 000,00 євро. Всього просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь суми в розмірі - 14 000,00 доларів США та 86 000,00 євро.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що 25 грудня 2001 року між сторонами було укладено договір позики, відповідно до пункту 1 якого відповідач отримала від неї у борг грошові кошти у розмірі - 14 000,00 доларів США. Вказану суму ОСОБА_2 зобов`язалася повернути у строк до 25 грудня 2014 року.
05 вересня 2007 року між сторонами було укладено договір позики, відповідно до пункту 1 якого відповідач отримала від неї у борг грошові кошти у розмірі - 50 000,00 євро. Вказану суму ОСОБА_2 зобов`язалася повернути у строк до 05 серпня 2013 року.
03 січня 2010 року між сторонами було укладено договір позики, відповідно до пункту 1 якого відповідач отримала від позивача у борг грошові кошти у розмірі - 36 000,00 євро. Вказану суму ОСОБА_2 зобов`язалася повернути у строк до 03 січня 2015 року.
У вказані у договорах позики від 25 грудня 2001 року, від 05 вересня 2007 року та від 03 січня 2010 року строки відповідач позику не повернула, на вимоги щодо сплати боргу не реагує.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 січня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суму боргу, яка виникла за договором позики від 25 грудня 2001 року, договором позики від 05 вересня 2007 року, договором позики від 03 січня 2010 року, в розмірі - 2 500 245,10 грн, що еквівалентно 14 000,00 доларів США та 86 000,00 євро.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторонами були дотримані усі вимоги норм чинного законодавства щодо укладення договору позики. Факти отримання грошей відповідачем не спростовані, у встановлені строки позику не повернуто.
У мотивувальній частині місцевий суд встановив, що грошові кошти за договором позики від 25 грудня 2001 року надавалися ОСОБА_7 особисто ОСОБА_2 безпосередньо для придбання нею у особисту приватну власність транспортного засобу "TOYOTA YARIS", 2002 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2 . Грошові кошти за договором позики від 03 січня 2010 року надавалися ОСОБА_7 особисто ОСОБА_2 безпосередньо для придбання нею у особисту приватну власність нерухомого майна, а саме - нежитлового приміщення 6-го поверху, площею - 56,40 кв. м, на АДРЕСА_1, яке і було придбано відповідачем 15 січня 2010 року на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень
Постановою Одеського апеляційного суду від 13 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 січня 2018 року без змін.
Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3 апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів ОСОБА_3, а також для прийняття доводів апеляційної скарги останнього у суду апеляційної інстанції відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2019 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 січня 2016 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 червня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким оскаржувані судові рішення змінити, виключивши з мотивувальної частини посилання на те, що позика надавалася ОСОБА_2 на придбання спірного нежитлового приміщення шостого поверху, площею 56,4 кв. м, на АДРЕСА_1 та на придбання нею у особисту приватну власність транспортного засобу TOYOTA YARIS, 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У поданій касаційній скарзі заявник вказує на невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права в частині зазначення у його мотивувальній частині того, що позика надавалась для придбання особисто відповідачем автомобіля та нерухомого майна, адже на думку заявника такий висновок є необґрунтованим. Вказує, що судом під час стягнення боргу встановлюються обставини про те, чи передавалися грошові кошти від позикодавця позичальнику, а не те, на які цілі позичальник їх отримував. Ухвалення такого рішення позбавляє його можливості задовольнити свої вимоги про стягнення грошових коштів за рахунок спадкового майна, що залишилось після смерті ОСОБА_6, який був чоловіком відповідача.
Доводом касаційної скарги є також те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_7 було подано до суду завідомо неправдиві докази, якими на його думку є договори від 25 грудня 2001 року, від 05 вересня 2007 року та від 03 січня 2010 року.
Укладені договори позики не можуть бути підставою для підтвердження того факту, що грошові кошти позичались на купівлю автомобіля та нерухомого майна, адже мета одержання коштів в них не зазначена.
Одночасно заявник вказує, що суд апеляційної інстанції не дослідив усіх доводів апеляційної скарги, не дав на них ґрунтовних відповідей та не звернув увагу, що для правильного вирішення справи необхідно було лише встановити факт отримання позичальником грошових коштів від позикодавця, а не встановлювати мету їх отримання.
Також зазначає, що рішення місцевого суду у цій справі стало преюдиційним при розгляді справи № 522/21300/14-ц де позивачем був заявник, а відповідачами ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .
Разом із тим касаційна скарга містить посилання на те, що під час апеляційного розгляду, права ОСОБА_3 були порушені, а саме: він був позбавлений права ставити запитання іншим учасникам справи, ним було підготовлено чотири питання до представника ОСОБА_2, проте головуючий позбавив його такого права; заявник був позбавлений достатнього часу для висловлення своєї думки під час судових дебатів та можливості під час судового засідання 13 червня 2019 року ознайомитись із клопотанням представника ОСОБА_2, адже відправлену на його адресу копію цього клопотання він отримав лише 20 червня 2019 року; апеляційним судом було безпідставно відхилено його клопотання про забезпечення доказів; представник ОСОБА_2 відверто зловживав своїми процесуальними правами, що виразилось у несвоєчасному направленні на його адресу клопотання від 11 червня 2019 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2019 року на адресу Верховного Суду, із пропуском строку на подачу відзиву на касаційну скаргу, надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 від представника ОСОБА_2 - адвоката Рязанцева Д. І. в якому представник відповідача просить визнати поважною причину пропуску строку на подачу відзиву на касаційну скаргу, поновити його та вирішити питання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 або відмовити у задоволенні його касаційної скарги.
Наведені представником відповідача обставини є поважними причинами несвоєчасного подання відзиву на касаційну скаргу, а тому суд касаційної інстанції на підставі частини другої статті 127 ЦПК України вважає можливим продовжити представнику ОСОБА_2 - адвокату Рязанцеву Д. І. строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_3 та приєднати його до матеріалів справи.
На обґрунтування відзиву на касаційну скаргу представник відповідача зазначав, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно з`ясували обставини справи та ухвалили законні і обґрунтовані рішення, підстави для їх скасування відсутні. Вказував, що на момент пред`явлення позову у цій справі ОСОБА_3 у наслідок невиконання ним вимог статті 1281 ЦК України вже був позбавлений права вимоги як кредитор внаслідок припинення його цивільного права, тобто оскаржуваним рішенням його права та інтереси порушені не були, а свої права як кредитора ОСОБА_6 він втратив починаючи з 24 вересня 2015 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Приморського районного суду м. Одеси.
02 вересня 2019 року справа № 522/20861/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 лютого 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 25 грудня 2001 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно з пунктом 1 якого ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_8 грошові кошти у розмірі 14 000, 00 доларів США. Факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів підтверджується її особистим підписом на вказаному договорі.
Вказану суму ОСОБА_2 зобов`язалася повернути ОСОБА_9 у строк до 25 грудня 2014 року.
Додатковим підтвердженням існування заборгованості є нотаріально засвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюком О. Б. заява від 23 березня 2015 року.
05 вересня 2007 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно з пунктом 1 якого ОСОБА_2, позичила у ОСОБА_8, грошові кошти у розмірі 50 000, 00 євро. Факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів підтверджується її особистим підписом на вказаному договорі.
Вказану суму ОСОБА_2 зобов`язалася повернути ОСОБА_9, у строк до 05 серпня 2013 року.
Додатковим підтвердженням існування заборгованості є нотаріально засвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюком О. Б., заява від 23 березня 2015 року.
03 січня 2010 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно з пунктом 1 якого ОСОБА_2, позичила у ОСОБА_8, грошові кошти у розмірі 36 000, 00 євро. Факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів підтверджується її особистим підписом на вказаному договорі.
Додатковим підтвердженням існування заборгованості є нотаріально засвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюком О. Б. заява від 23 березня 2015 року.
На час розгляду справи жодну з зазначених вище сум грошових коштів, за договорами позики, ОСОБА_2 позивачу не повернула, чим порушила взяті на себе зобов`язання.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї ухвали норми УПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.