Постанова
Іменем України
19 лютого 2020 року
м. Київ
справа №372/1862/17
провадження № 61- 10937св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого: Сімоненко В.М.,
суддів -Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С.Ю, Петрова Є. В., Штелик С.П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_4 ,
представник відповідача - ОСОБА_5,
третя особа - Приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Гринько Ангеліна Павлівна,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кунда Ірина Олександрівна,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1, подані через представників ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 березня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Зінченко О.М., та на постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів Савченка С.І., Верланова С.М., Мережко М.В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним, і з урахуванням уточнених позовних вимог, зміни підстави позову, в обґрунтування позову посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_7 . ОСОБА_7 склав нотаріально посвідчений заповіт 09 жовтня 2015 року, яким він усе своє майно заповів своїй малолітній доньці ОСОБА_3 .
Позивач вважала, що є підстави для визнання заповіту недійсним, оскільки, призначаючи спадкоємцем малолітню ОСОБА_8 як свою дочку, ОСОБА_7 був введений в оману її матір`ю ОСОБА_4 щодо свого батьківства відносно ОСОБА_9 . Так, ОСОБА_4 із 25 січня 2002 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10 Актовий запис про народження ОСОБА_11, в якому ОСОБА_7 записано її батьком, вчинено наступного дня 29 вересня 2012 року. Оскільки з моменту розірвання 29 грудня 2011 року шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_10 і до народження дитини спливло менше 10 місяців, то вона, відповідно до ч.1 ст.122 СК України, походить від подружжя, а її батьком мав бути записаний чоловік ОСОБА_4 . Вказує, що такі дії вчинялися ОСОБА_4 з метою заволодіння майном ОСОБА_7, його колишньої дружини ОСОБА_12 і його дочки позивача ОСОБА_1 .
Окрім того, позивач посилалась на те, що заповіт було складено ОСОБА_7 в умовах, коли він не усвідомлював значення своїх дій, не міг надавати їм належну оцінку та керувати ними через тимчасовий психічний розлад здоров`я, оскільки він перебував під впливом нової дружини ОСОБА_4, яка налаштовувала його проти рідних і він із 2015 року припинив спілкування із рідними, змінився, мав пригнічений стан, був наляканий і стривожений. У нього з`являлися нав`язливі ідеї щодо існування загрози його життю. Позивач зазначала, що є обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_7 перебував під дією психотропних чи наркотичних речовин, які впливали на його свідомість і які могла давати йому його дружина ОСОБА_4 . Вказане призвело до тимчасового розладу душевного стану, могло вплинути на рівень його свідомості у момент складання та підписання оспорюваного заповіту, викликати порушення свідомості та стан, в якому він не усвідомлював значення і наслідки своїх дій.
Посилаючись на те, що заповіт вчинений ОСОБА_7 внаслідок помилки щодо його батьківства відносно малолітньої ОСОБА_9, та складено у стані, коли він не усвідомлював значення своїх дій, не міг надавати їм належну оцінку та керувати ними через тимчасовий психічний розлад здоров`я, позивач остаточно просила суд визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_7 09 жовтня 2015 року на користь ОСОБА_3 ( том 1, а.с.2-9; 195-202; том 2, а.с.48-56).
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 04 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року рішення Обухівського районного судуКиївської області від 04 березня 2019 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що доказів того, що ОСОБА_7 був введений в оману ОСОБА_4 щодо свого батьківства відносно дочки ОСОБА_9 і він помилявся відносно цієї обставини, яка має істотне значення суду не надано. Окрім того, на час складання і посвідчення заповіту ОСОБА_7 повністю усвідомлював значення своїх дій і міг керувати ними, а відтак оспорений заповіт укладений ним вільно і відповідає його волевиявленню.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У листопаді 2019 року представник ОСОБА_6, діючий в інтересах ОСОБА_1, подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 березня 2019 року та на постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та вытребовано справу з Обухівського районного суду Київської області.
У листопаді 2019 року представник ОСОБА_2, діюча в інтересах ОСОБА_1, подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 березня 2019 року та на постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
Представник ОСОБА_2, яка діяла в інтересах ОСОБА_1, просила суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Представник ОСОБА_6, який діяв в інтересах ОСОБА_1, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційні скарги ОСОБА_1, подані через представниківОСОБА_2 та ОСОБА_6, мотивовані тим, що судами порушено вимоги п. 2 ч. 1 ст. 105 ЦПК України .
Судами не було прийнято до уваги, що експертиза № 102 не є повторною експертизою, а тому є неналежним доказом.
Судами неправильно застосовано положення ч. 2 ст. 1257, ч. 3 ст. 203, 225 ЦПК України.
Доводів відносно рішення судів в частині відмови у задоволення позовних вимог щодо введення ОСОБА_7 в оману касаційна скарга не містить.
Доводи інших учасників справи.
Відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу мотивовано тим, що суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права та повною мірою встановили фактичні обставини справи. Окрім того, представником позивача в суді апеляційної інстанції не заявлялось клопотання щодо проведення посмертної судово-психіатрічної експертизи у справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_7, 1952 року народження є батьком позивача ОСОБА_1 та малолітньої відповідачки ОСОБА_11 2012 року народження.
Батьківство ОСОБА_7 відносно доньки ОСОБА_11 зареєстроване у встановленому законом порядку відповідно до приписів ч.3 ст.122 СК України, на час розгляду справи не скасоване і не визнане судом недійсним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 .
На випадок своєї смерті ОСОБА_7 09 жовтня 2015 року склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кундою І.О., зареєстрований у реєстрі за №87, яким заповів усе своє майно і взагалі все те, що належатиме йому на день смерті своїй доньці ОСОБА_3 .
За заявою малолітньої доньки спадкодавця ОСОБА_11, поданої її матір`ю ОСОБА_4 06 березня 2017 року приватним нотаріусом Гринько А.П. була заведена спадкова справа.
07 квітня 2017 року позивачка ОСОБА_1 як донька померлого і спадкоємець за законом першої черги подала заяву про прийняття спадщини після смерті батька.
Згідно відомостей, наданих приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Гринько А.П., єдиним спадкоємцем усього майна ОСОБА_7 за заповітом є його малолітня донька ОСОБА_3, якій 28 серпня 2017 року було видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
ОСОБА_7 на обліку у лікаря психіатра не перебував, невропатологом не спостерігався.
Відповідно до висновку посмертної психіатричної експертизи (комісійної) № 45 від 28 березня 2019 року, виконаної на замовлення сторони позивача, ОСОБА_7 за життя, в тому числі і під час складання заповіту 09 жовтня 2015 року, страждав на стійкій, хронічний психічний розлад у формі органічного ураження головного мозку (внаслідок церебрального атеросклерозу, гіпертонічної хвороби, наслідків ГПМК) із інтелектуально-мнестичним зниженням (слабоумтством легкого ступеню згідно МКХ 10) та синдромом надцінних маячних ідей. За своїм психічним станом ОСОБА_7 не міг 09 жовтня 2015 року усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Із висновку повторної посмертної психіатричної експертизи № 102 від 20 серпня 2019 року, виконаної на замовлення сторони відповідача, слідує, що ОСОБА_7 1952 року народження на час складання заповіту 09 жовтня 2015 року стійким хронічним психічним розладом не страждав, а у нього виявлялися ознаки органічного ураження головного мозку судинного генезу з церебрастенічним синдромом. ОСОБА_7 за своїм психічним станом на 09 жовтня 2015 року усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що на час складання і посвідчення заповіту ОСОБА_7 повністю усвідомлював значення своїх дій і міг керувати ними, а відтак оспорений заповіт укладений ним вільно і відповідає його волевиявленню.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Стосовно доводів касаційних скарг відносно того, що судами неправильно застосовано положення ч. 2 ст. 1257, ч. 3 ст. 203, 225 ЦПК України колегія суддів зазначає наступне.
Звертаючись до суду з позовом про визнання заповіту недійсним, з урахуванням зміни підстави позову, позивач ОСОБА_1 посилалась на ч. 1 ст. 225 ЦК України, що заповіт складено ОСОБА_7 у стані коли він не усвідомлював значення своїх дій, не міг надавати їм належну оцінку та керувати ними через тимчасовий психічний розлад здоров`я.
Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.