Постанова
Іменем України
19 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 127/18120/18
провадження № 61-3587св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", подану представником Литвиненко Оленою Леонідівною, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2018 року у складі судді Борисюк І. Е. та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 січня 2019 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Оніщука В. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до заяви № б/н від 30 квітня 2015 року відповідач отримав кредит у розмірі 500 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок та підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 21 червня 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 11 849, 32 грн, з яких: 115,52 грн - заборгованість за кредитом,
201,67 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 10491,69 - пеня, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 540,44 грн - штраф (процентна складова).
АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з відповідача на його користь зазначену заборгованість за кредитним договором.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2018 року у задоволенні позовних вимог Чепіги Д. О., який діє в інтересах АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із того, що позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог не надано належних, допустимих і достовірних доказів того, що відповідачу після укладення кредитного договору видавалась банківська картка та відкривався картковий рахунок; якщо банківська картка видавалась, то яка саме картка була видана, який термін її дії.
Позивачем на підтвердження отримання кредиту, наявності заборгованості у відповідача перед позивачем не надано належних, допустимих і достатніх доказів її дійсного розміру. Розрахунок заборгованості за кредитним договором № б/н від 30 квітня 2015 року не є належним доказом видачі та отримання кредиту, а є лише обґрунтуванням позовних вимог щодо розміру заборгованості, яка повинна бути підтверджена первинними документами. Наданий позивачем розрахунок не є первинним документом, оскільки не містить обов`язкових реквізитів, передбачених для первинних та зведених облікових документів.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 17 січня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2018 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
14 лютого 2019 року через засоби поштового зв`язку представник АТ КБ "ПриватБанк" ? Литвиненко О. Л. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 січня 2019 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судами норм матеріального права, неповним з`ясуванням обставинам справи, а також зазначає, що є доведеним факт укладання між позивачем та відповідачем кредитного договору, який складається не лише з заяви позичальника, а й також з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів. При укладенні кредитного договору сторони погодили усі істотні умови договори.
Судами не взято до уваги, що відповідач заперечень проти позову банку не подавав, розмір заборгованості не оспорював, факт укладення кредитного договору не заперечував.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2019 рокувідкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Вінницького міського суду Вінницької області.
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк", подану представником Литвиненко О. Л. на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 січня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 30 квітня 2015 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір б/н про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
За умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у розмірі 500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.
За розрахунком банку станом на 21 червня 2018 за відповідачем утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 11 849, 32 гривень, з яких: 115, 52 грн - тіло кредиту; 201, 67 грн -відсотки за користування кредитом; 10 491, 69 грн - пеня; 500, 00 грн - штраф (фіксована частина); 540, 44 грн - штраф (процентна складова).
Згідно наданого позивачем Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" від виду кредитної карти ("Універсальна, 30 днів пільгового періоду", "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", "Універсальна CONTRACT" чи "Універсальна GOLD") залежать: пільговий період кредитування, базова процентна ставка на місяць, розмір обов`язкового щомісячного платежу, розмір пені за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, розмір комісії за кредитне обслуговування карти. Розмір штрафу за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань є однаковим для кожного з перерахованих видів платіжних карт і становить 500 грн.+5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем на підтвердження отримання кредиту, наявності заборгованості у відповідача перед позивачем не надано належних, допустимих і достатніх доказів її дійсного розміру. Розрахунок заборгованості за кредитним договором № б/н від 30 квітня 2015 року не є належним доказом видачі та отримання кредиту, а є лише обґрунтуванням позовних вимог щодо розміру заборгованості, яка повинна бути підтверджена первинними документами. Наданий позивачем розрахунок не є первинним документом, оскільки не містить обов`язкових реквізитів, передбачених для первинних та зведених облікових документів.
Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повністю не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
З позовом про визнання недійсним кредитного договору б/н від 30 квітня 2015 року ОСОБА_1 до суду не звертався.
Крім того, з розрахунку заборгованості наданого банком, вбачається, що відповідач користувалась кредитними коштами та періодично здійснювала його погашення. Доказів на спростування вказаного розрахунку, ОСОБА_1 не надано.
За таких обставин суди зробили помилковий висновок про відмову у задоволені позову з тих підстав, що позивачем не доведено факту отримання кредиту та наявності заборгованості у відповідача. Такі висновки судів попередніх інстанцій спростовуються матеріалами справи, зокрема анкетою-заявою б/н від 30 квітня 2015 року, яка в установленому законом порядку недійсною не визнана.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та
вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку