Постанова
Іменем України
19 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 438/1157/14-ц
провадження № 61-10530св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)
розглянув в порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Львівської області від 19 грудня 2017 року у складі суддів: Струс Л. Б., Левика Я. А., Шандри М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: Бориславська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 15 листопада 2004 року державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори Заліщуку В. Я. після смерті його матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на житловий будинок з господарськими спорудами: дерев`яний сарай, позначений літ. "Г", цегляний гараж, позначений літ. "Д", який розташований по АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заявленого позову зазначала, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори від 17 лютого 2006 року, вона є власником Ѕ ідеальної частини житлового будинку з господарськими будівлями, який розташований по АДРЕСА_1 . До будинку відносяться господарські будівлі: дерев`яні сараї літ."Е", літ."В", літ."Г", літ."Є", вбиральні, позначені на схем-плані літ. "У", літ."З", гараж-сарай, позначений на схем-плані літ."Ж", металева огорожа літ."1-5" та бетонний колодязь, позначений на схем-плані літ."К". Свою частку у будинку вона успадкувала після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідачу у справі та третій особі ОСОБА_3 кожному на праві власності належить по ј ідеальній частині даного житлового будинку з господарськими будівлями. Сусіднім домоволодінням є житловий будинок по АДРЕСА_1, який успадкував ОСОБА_2 після смерті своєї матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У червні 2014 року вона звернулася до суду з позовом про розподіл будинковолодіння та встановлення порядку володіння й користування земельною ділянкою, що знаходиться по АДРЕСА_1 . При підготовці документів дізналася, що відповідач має намір приватизувати земельну ділянку по АДРЕСА_1, у площу якої входить і половина дерев`яного сараю літ. "Г", що відноситься до будинковолодіння АДРЕСА_1, а не до житлового будинку № 14 "а". 23 липня 2014 року на засіданні постійної депутатської комісії з питань регулювання земельних відносин, архітектури та будівництва Бориславської міської ради вона дізналася про те, що 15 листопада 2004 року відповідачу видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті його матері на житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 із зазначенням, що до даного житлового будинку відноситься дерев`яний сарай літ."Г" та цегляний гараж літ."Д".
Зазначене свідоцтво про право на спадщину за законом від 15 листопада 2004 року є незаконним, оскільки до житлового будинку АДРЕСА_1 незаконно включено дерев`яний сарай літ. "Г" та цегляний гараж літ."Д".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 19 жовтня 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 15 листопада 2004 року державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори Заліщуку В. В. після його смерті його матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 . Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матері відповідача на час смерті на праві власності належав лише одноповерховий житловий будинок АДРЕСА_1, до якого не належало жодних господарських будівель, оскільки в один з оригінальних примірників акта державної технічної комісії про готовність закінчених будівництвом об`єктів садибної забудови до експлуатації від 02 грудня 1999 року, який міститься в інвентаризаційній справі № 4621 на будинок АДРЕСА_1, внесено неправдиві відомості, і він не відповідає змісту першого примірника оригіналу акта державної технічної комісії про готовність закінчених будівництвом об`єктів садибної забудови до експлуатації від 02 грудня 1999 року, який зберігається в міському державному архіві Бориславської міської ради, та рішенню виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області від 16 грудня 1999 року № 605, на підставі якого видано правовстановлюючий документ - свідоцтво про право власності на житловий будинок від 27 квітня 2000 року.І саме одноповерховий житловий будинок АДРЕСА_1, до якого не належало жодних господарських будівель, як спадкове майно мав право успадкувати та успадкував відповідач у справі ОСОБА_2 . Оскільки внесенням неправдивих відомостей та підробкою одного з оригінальних примірників акта державної технічної комісії про готовність закінчених будівництвом об`єктів садибної забудови до експлуатації істотно порушуються права позивача ОСОБА_1 на право власності на Ѕ ідеальну частину житлового будинку АДРЕСА_1, до якого належить господарська будівля - дерев`яний сарай літ."Г", який є приналежністю до основної речі - житлового будику АДРЕСА_1, суд приходить до висновку, що свідоцтво про право на спадщину за законом, видане відповідачу, підлягає визнанню недійсним. Доводи відповідача ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності суд не бере до уваги як підставу для відмови у позові, оскільки строк позовної давності на звернення в суд з даним позовом не був пропущений позивачем ОСОБА_1, адже про порушення свого права позивач дізналася у 2014 році.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд переглядав справу неодноразово.
Постановою апеляційного суду Львівської області від 19 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 указуючи на те, що ОСОБА_2 безпідставно успадкував дерев`яний сарай позначений літ. "Г" та цегляний гараж, позначений літ. "Д", оскільки вказані приміщення не належали на праві власності його матері та не могли бути включені до спадкової маси після її смерті, просила суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину в частині віднесення до будинку спірних господарських споруд. Районний суд не перевірив, чи порушує права та обов`язки позивача свідоцтво про право власності на спадщину, видане на ім`я відповідача, в частині віднесення до спадкової маси зазначених господарських споруд, оскільки як убачається із свідоцтва про право власності на спадщину, виданого на ім`я позивача, спірний цегляний гараж під літ. "Д" у вказаному свідоцтві про право на спадщину не значиться. Окрім того, районний суд не з`ясувавши та не зазначивши технічні характеристики (зовнішні розміри) дерев`яного сараю літ. "Г", дійшов передчасного висновку, що вказане спірне приміщення відноситься до житлового будинку по АДРЕСА_1, оскільки вказані дерев`яні сараї розміром 6,5х5,5 м, позначені літ. "Г", значаться за обома житловими будинками № 14 і АДРЕСА_1 . Разом із тим, за життя спадкодавців - батьків сторін у справі внесено зміни Дрогобицьким МБТІ та ЕО в частині спірних об`єктів нерухомого майна і відкрито окрему інвентаризаційну справу на житловий будинок по АДРЕСА_1, де з квітня 2000 року значиться житловий будинок, дерев`яний сарай літ. "Г" розміром 6,5х5,5 і гараж літ. "Д".
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1)Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 росить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що матері відповідача на час смерті на праві власності належав лише одноповерховий житловий будинок АДРЕСА_1, до якого не належало жодних господарських будівель, оскільки в один з оригінальних примірників акта державної технічної комісії про готовність закінчених будівництвом об`єктів садибної забудови до експлуатації від 02 грудня 1999 року, який міститься в інвентаризаційній справі № 4621 на будинок АДРЕСА_1, внесено неправдиві відомості, і він не відповідає змісту першого примірника оригіналу акта державної технічної комісії про готовність закінчених будівництвом об`єктів садибної забудови до експлуатації від 02 грудня 1999 року, який зберігається в міському державному архіві Бориславської міської ради, та рішенню виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області від 16 грудня 1999 року № 605, на підставі якого видано правовстановлюючий документ - свідоцтво про право власності на житловий будинок від 27 квітня 2000 року.
(2) Позиція відповідача
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що вироком суду не встановлено факт підробки акта державної технічної комісії про готовність закінчених будівництвом об`єктів до експлуатації, а тому такі доводи є надуманими. Позивач була обізнана щодо порушення своїх прав до 2014 року та пропустила строк звернення до суду.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.