|
| |
|
|
|
УХВАЛА
17 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 428/8931/15-к
Провадження № 13-6 кс 20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Яновської О. Г.,
суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т.О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О .Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В.В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В.Ю.
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата у відповідному відмінку) кримінального провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій на вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 17 жовтня 2018 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 25 березня 2019 року і
ВСТАНОВИЛА:
Вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 17 жовтня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред`явленому їй обвинуваченні та виправдано за недоведеністю в її діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалася в тому, що вона, знаючи про проведення на території Луганської області антитерористичної операції проти терористичної організації "ЛНР", усупереч вимогам статей 17, 65 Конституції України з метою порушення суверенітету і територіальної цілісності України, сприяла діяльності терористичної організації "ЛНР" протягом травня - червня 2015 року систематично передавала учаснику підрозділу силового блоку терористичної організації "ЛНР" інформацію про дислокацію і переміщення сил та засобів антитерористичної операції в Луганській області.
Умисно сприяючи діяльності підрозділів силового блоку терористичної організації "ЛНР", ОСОБА_1, володіючи інформацією, що особі, з якою вона знайома, повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110, ч. 1 ст. 258-3 КК України, ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, і котра перебувала на тимчасово непідконтрольній державній владі України території Луганської області, неодноразово передавала останній засобами мобільного зв`язку інформацію щодо розташування підрозділів Збройних Сил України на території Луганської області.
Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення через те, що зібрані у кримінальному провадженні докази не підтверджують обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 258-3 КК України, і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпано.
Суд визнав недопустимим доказом протокол за результатами проведення негласних слідчих розшукових дій (далі - НСРД) - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 09 червня 2015 року та копії СD-R диску № 373 від 10 травня 2015 року, оскільки клопотання слідчого про дозвіл на проведення НСРД від 06 травня 2015 року та ухвала слідчого судді Апеляційного суду Харківської області від 07 травня 2015 року про надання дозволу на втручання у приватне спілкування, а саме - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, не були відкриті стороні захисту під час досудового розслідування відповідно до положень ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). У зв`язку з цим суд визнав недопустимими і похідні докази, а саме - протокол огляду за результатами проведення НСРД зі стенограмами телефонних розмов від 23 червня 2015 року та протокол огляду копії СD-R диску № 373 від 26 червня 2015 року. Письмові докази у кримінальному провадженні судом визнано такими, що не доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, оскільки вони не доводять обставин, які підлягають доказуванню відповідно до ст. 91 КПК України, або мають значення для кримінального провадження.
Ухвалою Луганського апеляційного суду від 25 березня 2019 року вказаний вирок місцевого суду залишено без зміни.
Зміст касаційної скарги
У касаційній скарзі прокурором ставиться питання про скасування вироку та ухвали суду, призначення нового розгляду в суді першої інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неповноту судового розгляду.
Прокурор зазначає, що висновки місцевого суду, з якими погодився апеляційний суд, про визнання недопустимими доказами протоколу за результатами проведення НСРД - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж №2/12006 від 09 червня 2015 року з додатком - оптичним носієм інформації CD-R диском № 373 є необґрунтованими, оскільки під час нового судового розгляду справи стороною обвинувачення вжито заходи щодо розсекречування матеріальних носіїв інформації, а саме - клопотання слідчого про надання дозволу на проведення НСРД від 06 травня 2015 року та ухвали слідчого судді Апеляційного суду Харківської області від 07 травня 2015 року, якою надано дозвіл на проведення НСРД, та 18 січня 2018 року зазначені матеріали відповідно до ч. 11 ст. 290 КПК України відкриті стороні захисту під час судового розгляду та долучені до матеріалів кримінального провадження.
Вважає суперечливими висновки суду про визнання недопустимими та неналежними доказами протокол за результатами проведення НСРД від 23 червня 2015 року та протокол огляду оптичного носія інформації CD-R диску № 373 від 23 червня 2015 року. Звертає увагу, що стороною захисту в період з 2015 року по 2018 рік питання допустимості відкритих в судовому провадженні 18 січня 2018 року в порядку ст. 290 КПК України доказів під сумнів не ставилося.
Вказує, що судом першої інстанції порушено засади змагальності сторін та свободи в поданні ними до суду своїх доказів, оскільки відхилено клопотання прокурора про привід свідка ОСОБА_2 .
Крім того, вважає, що рішення апеляційного суду ухвалено незаконним складом суду. Посилається на те, що у вступній частині ухвали Луганського апеляційного суду від 25 березня 2019 зазначено, що справу розглядає: "Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Луганської області", проте відповідно до частини 6 статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" днем початку роботи Луганського апеляційного суду визначено 03 жовтня 2018 рік, повідомлення про початок роботи Луганського апеляційного суду оприлюднено в газеті "Голос України" №185.
Мотиви передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Ухвалою від 22 січня 2020 року колегія суддівТретьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - колегія суддів у відповідному відмінку, Касаційний кримінальний суд) на підставі ч. 1 ст. 36 Закону України про "Судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) та частин 4, 5 ст. 434-1 КПК України, передала справу на розгляд Великої Палати, вважаючи, що обставини провадження вимагають відступу від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати від 16 жовтня 2019 року (провадження № 13-43 кс19), щодо застосування ст. 290 КПК України.
Як убачається зі змісту мотивувальної частини ухвали, Колегією суддів проаналізовано положення правових висновків щодо правозастосування ст. 290 КПК України, які містяться в постановах Верховного Суду України (далі - ВСУ) у справах № 5-364 кс16 та № 5-237 кс (15)17, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року та 16 жовтня 2019 року у провадженнях № 13-37 кс18 та № 13-43 кс19 відповідно.
Посилаючись на зміст постанови Великої Палати від 16 жовтня 2019 року в провадженні № 13-43 кс19, колегія суддів дійшла висновку, що виключна правова проблема щодо застосування ст. 290 КПК України в провадженні № 13-37 кс18 не вирішена, а тому була додатково розглянута в провадженні № 13-43 кс19 для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики (арк. 13-14 ухвали).
На переконання колегії суддів, Великою Палатою не наведено належних мотивів для обґрунтування більш широкого висновку щодо застосування норми ст. 290 КПК України, зокрема, розкриття стороні захисту процесуальних документів, які стали правовою підставою для проведення НСРД поза часовими межами, визначеними статтею цього Кодексу в межах конкретної справи.
Касаційним кримінальним судом також висловлено незгоду з пунктами 1-6 висновку про застосування норми права в постанові Великої Палати від 16 жовтня 2019 року у провадженні № 13-43 кс19 (абзац 4 арк. 15 ухвали).
З урахуванням того, що поставлену для забезпечення розвитку права та формулювання єдиної правозастосовної практики мету - охопити повною мірою всі випадки в частині застосування ст. 290 КПК України - не досягнуто, колегія суддів уважає, що виникла нагальна потреба відійти від неповного, суперечливого висновку Великої Палати в цій частині (арк. 17-18 ухвали). Касаційним кримінальним судом запропоновано висновок щодо застосування норми права цього Кодексу.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Частиною 4 ст. 434-1 КПК України визначено можливість передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо колегія суддів, розглядаючи таке кримінальне провадження в касаційному порядку, вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Положеннями ч. 5ст. 434-1 КПК України встановлено, що суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Наведеними нормами КПК Українипередбачено дві окремі процесуальні підстави для передачі кримінального провадження на розгляд до Великої Палати.
Зокрема, перша підстава за ч. 4 ст. 434-1 КПК України вказує, що такий відступ можливий лише за умови застосування норми права у подібних правовідносинах.
Як убачається з рішення суду, обґрунтування подібності правовідносин, щодо яких суд надавав висновок прозастосування норми права, з правовідносинами в справі, яку передано на розгляд Великої Палати, ухвала колегії суддів від 22 січня 2020 року у справі № 51- 3082 км19, не містить. Більш того, колегія суддів сама визнає, що порівняння правовідносин, які виникли у цьому кримінальному провадженні, з правовідносинами, що виникли у двох інших провадженнях, що були предметом розгляду ВСУ, свідчить про те, що вони не є подібними, а тому це не створює автоматичних підстав для використання висновків ВСУ щодо застосування ст. 290 КПК та визнання недопустимими доказів, отриманих в результаті НСРД в цьому кримінальному провадженні (абзац 2 арк. 11 ухвали).
Перевіривши підстави для передачі кримінального провадження на її розгляд, Велика Палата також дійшла висновку, що правовідносини, які виникли у цьому кримінальному провадженні, не є подібними і тим, що виникли у справі, стосовно яких Великою Палатою ухвалено постанову від 16 жовтня 2019 року в провадженні № 13-43 кс19.
Як убачається з матеріалів переданого кримінального провадження, вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 25 грудня 2015 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред`явленому їй обвинуваченні та виправдано за недоведеністю в її діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, у зв`язку з тим, що стороною обвинувачення не надано ухвали слідчого судді про надання дозволу на втручання у приватне спілкування ОСОБА_1, а саме зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, тому протокол за результатом проведеної слідчої дії від 23 червня 2015 року та протокол огляду оптичного носія від 23 червня 2015 року зі звукозаписами її телефонних розмов, визнано - недопустимими доказами.