Постанова
Іменем України
18 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 369/8843/17
провадження № 61-34437св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області у складі судді Іващенка Ю. А. від 21 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області у складі колегії суддів: Панченка О. О., Дорош А. І., Триголова В. М., від 15 травня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживача, визнання недійсними кредитних договорів.
В обґрунтування позову вказала, що 07 серпня 2007 року між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено два кредитні договори, відповідно до умов яких вона отримала кредитні кошти у розмірі 13 600 доларів США та 3 400 доларів США на придбання житлового будинку із умовою погашення кредиту щомісячними платежами в розмірі 178 доларів США. На забезпечення виконання кредитних договорів того ж дня сторони уклали також договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказані кредитні договори є недійсними, оскільки суперечать положенням Закону України "Про захист прав споживачів".
Під час укладення вказаних договорів банк не надав їй як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування в письмовій формі повну інформацію про умови кредитування та включив до договору умови, які обмежують права споживача у звʼязку відсутністю у ньому правових обґрунтувань в частині розміру нарахувань. Сторони не досягли згоди з усіх істотних умов вказаних договорів, а волевиявлення позичальника не було вільним.
Під час примусового виконання судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, неправомірними діями державного виконавця та працівників банку їй було завдано моральну шкоду, яку вона оцінила у 500 000 грн.
У звʼязку з цим позивач, уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати недійсним кредитні договори від 07 серпня 2007 року, укладені між нею та відповідачем, застосувавши до вказаних договорів наслідки недійсності правочинів у вигляді двостороннього повернення всього отриманого на виконання кредитних договорів сторонами, а саме повернути їй сплачені нею грошові кошти в розмірі 66 030,49 грн, а відповідачу - житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та є предметом іпотеки, а також стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" на її користь 500 000 грн моральної шкоди.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
РішеннямЛубенського міськрайонного суду від 21 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Полтавської області від 15 травня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, які в подальшому виконувалися позичальником, а тому підстави для визнання такого правочину недійсним відсутні. Разом із тим, позивач не надала суду примірник другого кредитного договору та не довела, що під час укладення вказаних кредитних договорів банк ввів її в оману щодо їх умов.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що під час укладення спірних кредитних договорів сторони не досягли згоди з усіх істотних умов вказаних договорів, банк ввів її в оману щодо цих умов, а волевиявлення позичальника не було вільним.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 04 червня 2018 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
07 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено два кредитні договори: кредитний договір № РLL0G100000140 на суму 13 600 доларів США, а також 3 403 доларів США на сплату страхових платежів та кредитний договір № РLL0G200000140 на суму 3 400 доларів США (а.с. 9-14, 181-185).
На забезпечення виконання зобов`язань за цими кредитними договорами між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, відповідно до якого остання передала відповідачу в іпотеку житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
На виконання умов вказаних кредитних договорів ОСОБА_1 сплачувала ПАТ КБ "Приватбанк" грошові кошти (а.с. 15-28).
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.