Постанова
21 лютого 2020 року
м. Київ
провадження № 51-5194ск19
Суддя Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Анісімов Г.М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Придніпровського районного суду м. Черкас від 27 березня 2009 року, постанову Смілянського районного суду Черкаської області від 07 травня 2009 року, вирок Соснівського районного суду м. Черкас від 23 грудня 2010 року, ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 24 грудня 2011 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі-ВССУ) від 13 березня 2012 року,
встановив:
Вироком Соснівського районного суду від 23 грудня 2010 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі-КК) і призначено покарання у виді арешту строком на шість місяців. Крім того залишено міру запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд до вступу вироку в законну силу.
Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 26 липня 2011 року вирок Соснівського районного суду м. Черкас від 23 грудня 2010 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Ухвалою ВССУ від 13 березня 2012 року касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задоволено частково, вирок Соснівського районного суду м. Черкас від 23 грудня
2010 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 26 липня 2011 року щодо нього змінено. Пом`якшено призначене ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 296 КК з шести місяців арешту до штрафу у розмірі 700 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 11900 грн.
Також, засуджений оскаржує ухвалені в зазначеному кримінальному провадженні постанову Придніпровського районного суду м. Черкас від 27 березня 2009 року, якою матеріали про дрібне хуліганство ОСОБА_1 скеровано до прокуратури згідно ст. 253 КУпАП, та постанову Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 07 травня 2009 року, якою суд відмовив у скасуванні постанови в.о. прокурора Черкаської області від 10 квітня 2009 року по порушення стосовно адвоката ОСОБА_1 кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК, які не є остаточними у цьому кримінальному провадженні.
Не погоджуючись з вищевказаними судовими рішеннями, засуджений звернувся
до Верховного Суду з вимогою їх скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Крім того, засуджений в касаційній скарзі порушив питання про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, суд дійшов висновку,
що ОСОБА_1 слід відмовити у витребуванні справи для перевірки у касаційному порядку з таких підстав.
Статтею 383 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі-КПК 1960 року) передбачено перелік судових рішень, які можуть бути перевірені у касаційному порядку.
Відповідно до ч. 2 ск. 388 КПК 1960 року справа не витребовується, якщо скарга відповідно до вимог частини другої статті 383, частини другої статті 386, частини першої статті 398 цього Кодексу не може бути предметом розгляду суду касаційної інстанції.
Системне тлумачення положень глави 31 КПК 1960 року дає підстави для висновку
про те, що обов`язок відкрити провадження за заявою про перегляд судового рішення виникає в суду за умови, якщо рішення є предметом такого перегляду.
Натомість ОСОБА_1 наводить аргументи, що вказують на його незгоду з рішеннями судів попередніх інстанцій та фактично спрямовані на обґрунтування потреби повторного касаційного перегляду цих рішень.