ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 522/3277/17
провадження № 61-46979св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Одеська міська рада,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Одеської міської ради, поданою її представником Поповською Інною Петрівною, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 липня 2017 року, ухвалене у складі судді Кравчук Т. С., та постанову апеляційного суду Одеської області від 18 вересня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сімʼєю чоловіка та жінки без шлюбу.
В обґрунтування позову зазначила, що у період з 8 вересня 1962 року по 29 серпня 1977 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 .
Після розірвання шлюбу вони нетривалий час проживали окремо, проте у подальшому знову стали разом проживати, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та взаємні права і обов`язки, притаманні подружжю.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер; після нього відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .
Заповіту за життя ОСОБА_2 не склав і спадкоємців першої, другої та третьої черги не має.
ОСОБА_1 вказує, що своєчасно звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_2 як спадкоємець четвертої черги, проте у неї відсутні документи на підтвердження проживання із спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
За таких обставин просила встановити юридичний факт проживання її та ОСОБА_2 як чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 15 березня 1983 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 липня 2017 року позов задоволено.
Встановлено факт проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 15 березня 1983 року по 19 вересня 2015 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у вказаний період, їх пов`язаність побутом та наявність у них взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю.
Постановою апеляційного суду Одеської області від 18 вересня 2018 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 липня 2017 року змінено та встановлено факт проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу з 1 січня 2004 року по 19 вересня 2015 року . У іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Змінюючи рішення, суд апеляційної інстанції вказав, що Кодекс про шлюб та сім`ю України, який був чинним до 1 січня 2004 року, не передбачав можливості встановлення такого факта як проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково за період з 1 січня 2004 року по 19 вересня 2015 року.
З висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 1 січня 2004 року по 19 вересня 2015 року проживали разом і були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, тобто проживали однією сім`єю без шлюбу, суд апеляційної інстанції погодився, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У листопаді 2018 року Одеська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 липня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 18 вересня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що суди дійшли помилкових висновків про спільне проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу з 1 січня 2004 року по 19 вересня 2015 року у квартирі АДРЕСА_1 і не врахували, що позивач увесь цей період була зареєстрована за іншою адресою.
Вказує на недоведеність того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 були пов`язані спільним побутом і мали взаємні права та обов`язки, так як належними і допустимими доказами це не підтверджено.
Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Позиція інших учасників справи
У січні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому послалася на безпідставність її доводів. Вказала, що у разі проживання особи у двох і більше місцях стаття 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачає можливість реєстрації її місця проживання за однією з таких адрес за власним вибором, що також узгоджується зі змістом статті 29 ЦК України, відповідно до якої фізична особа може мати кілька місць проживання. За таких обставин сам лише факт її реєстрації у квартирі АДРЕСА_2 не доводить непроживання у квартирі АДРЕСА_1 із ОСОБА_2 .
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 8 вересня 1962 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.
29 серпня 1977 року шлюб між ними розірвано.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Організацію та оплату поховання здійснювала ОСОБА_1 . Також нею організовано і оплачено поминальні обіди 21 вересня 2015 року та 28 жовтня 2015 року.
Після ОСОБА_2 відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1, що належала йому на підставі свідоцтва про право власності від 27 листопада 2002 року.
Із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Алексєєвої О. В. звернулася лише ОСОБА_1 .
Оцінивши лист Державного підприємства "Укртелеком" від 30 червня 2000 року № 19/502, адресований ОСОБА_1, суди встановили, що на час його направлення адресат проживала у квартирі АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки Житлово-будівельного кооперативу "Ленінський-30" від 3 грудня 2003 року № 37 ОСОБА_1 постійно проживає у квартирі АДРЕСА_1 . Згідно з довідкою цього ж кооперативу від 29 березня 2016 року № 45 позивач постійно проживає у зазначеній квартирі без реєстрації.
З довідки Управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси від 3 березня 2015 року № 5072 суди встановили, що адресою проживання пенсіонера ОСОБА_1 вказано квартиру АДРЕСА_1 .
Оцінивши покази допитаних як свідків мешканців будинку по АДРЕСА_3 ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 постійно проживали у квартирі АДРЕСА_1 як подружжя, мали спільний бюджет і разом вели господарство.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).