ПОСТАНОВА
Іменем України
20 лютого 2020 року
Київ
справа № 826/3226/17
адміністративне провадження № К/9901/37913/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/3226/17
за позовом громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -
за касаційною скаргою громадянина Російської Федерації ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Калашник Олена Миколаївна
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Аблова Є.В.
постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Бабенка К.А., суддів Степанюка А.Г., Файдюка В.В.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У березні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві (далі - ГУ ДМС України у м. Києві, третя особа) з позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив:
1.1. визнати неправомірним та скасувати рішення відповідача від 10 січня 2017 року № 08-17 про відмову у визнанні його біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту;
1.2. зобов`язати відповідача прийняти рішення про визнання його біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на те, що відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення не враховано, що позивач будучи громадянином Російської Федерації та відомим активістом, має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування через політичні переконання в країні походження та не може користуватися захистом цієї країни, внаслідок чого він і залишив територію Російської Федерації. За твердженням позивача, йому погрожували відкриттям сфабрикованої кримінальної справи за обвинуваченням в екстремізмі, піддавали тиску та погрозам у зв`язку з відкритою підтримкою України, що врешті призвело до звільнення позивача з роботи. Під час прийняття рішення про відмову у визнання його біженцем відповідач не врахував ситуацію з забезпеченням прав людини та свободи слова у країні його походження - Російській Федерації.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
4. Відмовляючи в задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що рішення ДМС України від 10 січня 2017 року № 08-17 є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийняте уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України.
4.1. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено, що його перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обґрунтованості побоювань загрози життю, не доведено існування умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та наявності підстав для прийняття Державною міграційною службою України відповідного рішення.
4.2. Суди встановили, що позивач легально залишив територію Російської Федерації та виїхав до Білорусі. Надалі 01 березня 2014 року легально прибув на територію України, а вперше звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві із заявою про надання статусу біженця лише 17 березня 2014 року, тобто з порушення встановленого частиною 1 статті 5 Закону України "Про біженці та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" строку.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
5. У березні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга громадянина Російської Федерації ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Калашник О.М., де скаржник просить постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
6. В обґрунтування касаційної скарги зазначено, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми процесуального права. Скаржник указував на особливості доказування у даній категорії справ, коли шукач притулку не повинен щось доводити, замість того він має обґрунтувати своє звернення. А відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України обов`язок доказування під час розгляду адміністративної справи покладається на відповідача як суб`єкта владних поноважень. Стандартом доказування у таких справах є "баланс ймовірностей", тому, на думку скаржника, неприпустимим є висновок суду, що позивач чогось не довів. Покликався на відповідну позицію, викладену в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19 вересня 2013 року у справі № К/800/25660/13. Отже, на його переконання, суди попередніх інстанцій порушили вимоги статті 77 КАС України, всупереч роз`ясненням, зазначеним в постановах Пленуму ВАСУ та УВКБ ООН.
6.1. Скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції взагалі не досліджено інформацію про країну походження, не зазначено, чому вони відкидають інформацію із загальновизнаних інформаційних ресурсів по ситуації в його країні походження. Суди лише вказали, що це є загальна інформація, що не стосується позивача. Однак, позивач є громадянином Російської Федерації, а тому події, що відбуваються в його країні безпосередньо стосуються його, як громадянина цієї країни. Жодна справа такої категорії не може бути розглянута без вивчення такої інформації, яка відповідно до положень пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду від 25 червня 2009 року № 1, є обставиною, що не підлягає доказуванню. Наполягає, що твердження позивача щодо його обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань підтверджуються ситуацією, що склалася між Україною та Російською Федерацією. Позивач критикував владу Російської Федерації тому, повернення його до країни походження тягне за собою небезпеку для життя позивача.
6.2. Суди першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи, а в судових рішеннях послалися лише на докази, що свідчать не на користь позивача, таким чином неповно та необ`єктивно дослідивши матеріали справи.
6.3. Скаржник вказав на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано до спірних правовідносин визначені у підпунктах 1, 13, 22 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового тимчасового захисту" норми, оскільки, відкинувши можливість застосування конвенційних ознак, не вивчили взагалі можливість надання позивачеві статуту особи, що потребує додаткового захисту відповідно до пункту 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового тимчасового захисту", адже в РФ вочевидь існує загальнопоширене насилля та порушення прав людини. Суди також порушили вимоги пункту 39-42 Керівництва стосовно порядку та критеріїв визначення підстав для визнання біженцем. Крім того, пропуск п`ятиденного терміну звернення до ДМС для визнання біженцем або собою, що потребує додаткового або тимчасового захисту не є підставою для відмови у наданні відповідного статусу.
7. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді -доповідача Желтобрюх І.Л., суддів Білоуса О.В., Стрелець Т.Г. від 20 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за даною касаційною скаргою.
8. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року, який здійсненого на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року № 707/0/78-19 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Желтобрюх І.Л. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
9. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 19 лютого 2020 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні відповідно до частини 1 статті 343 КАС України.
Позиція інших учасників справи
10. Від Державної міграційної служби України надійшов письмовий відзив на касаційну скаргу, де відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанови Окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року залишити без змін, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та правомірність оскаржуваних рішень.
10.1. В обґрунтування поданого відзиву відповідач покликався, зокрема, на приписи частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відповідно до яких не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні, а також особи, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.
11. Від Головного Управління Державної міграціної служби України в м. Києві відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Установлені судами фактичні обставини справи
12. Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянин Російської Федерації, народився в с. Калинина, Ташкентського району, Ташкентської області Республіки Узбекистан, за національністю німець, за віросповіданням атеїст, освіта вища, розлучений. Позивач Російську Федерацію покинув легально виїхавши до Білорусії, а 01 березня 2014 року легально прибув на територію України, кордон якої перетнув автобусом за маршрутом Гомель (Білорусія) - Чернігів.
13. 17 березня 2014 року позивач звернувся із заявою до Головного управління Державної міграційної служби в м. Києві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
14. ОСОБА_1 до відповідача звертається вдруге. Рішенням ДМС України від 31 грудня 2014 року № 811-14 позивачу вже було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
15. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 серпня 2015 року № 826/1798/15 позов ОСОБА_1 задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України від 10 серпня 2015 року № 811-14 про відмову у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву позивача від 17 березня 2014 року про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
16. На підставі рішення відповідача від 13 вересня 2016 року № 55-16 ГУ ДМС України у м. Києві винесено наказ від 24 жовтня 2016 року № 539 про повторний розгляд заяви про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
17. В заяві від 17 березня 2014 року та під час проведених співбесід від 31 березня 2014 року позивач повідомляв, що причиною виїзду з РФ є те, що у випадку його повернення у країну походження він побоюється бути вбитим або заарештованим за підтримку України. У заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач вказував, що залишив країну походження по сімейним та політичним причинам. Під час співбесід позивач зазначав, що офіційно виїхав з Росії 12 липня 2013 року. Коли в нього закінчувався термін перебування на території України, то він їздив до Російської Федерації, мешкав там два дні, а потім знову повертався до України.
17.1. Позивач пояснював, що однією з причин виїзду з країни громадянської належності став натиск зі сторони адміністрації філіалу Брянського державного університету, де він працював, за те, що він займався публіцистичною діяльністю в рамках Інтернет форуму Кара-Мурзи, публікацією на українському аналітично-інформаційному порталі "Хвиля". Повідомляв, що прямих погроз у зв`язку із цією діяльністю не отримував, але був тиск на роботі. Основним конфліктом за місцем роботи було те, що він заступився за одного із студентів вищевказаного вузу, а не політичні причини. Позивач не був членом жодної політичної партії.
17.2. Також серед причин виїзду з країни громадянської належності позивач назвав переслідування з боку представників банку у зв`язку з боргом по кредиту. Під час співбесіди від 31 березня 2014 року повідомив, що співробітники банку телефонували позивачу особисто і нагадували про непогашений кредит.
17.3. Також в ході співбесід позивач зазначав, що основною причиною виїзду з країни походження є те, що він не згоден з Російською внутрішньою та зовнішньою політикою. Також позивач зазначав, що не бажає повертатися на батьківщину через те, що не почуває себе там комфортно.
18. ГУ ДМС України у м. Києві складено Висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 26 грудня 2016 року. Рішенням ДМС України від 10 січня 2017 року № 08-17 підтримано висновок ГУ ДМС України у м. Києві та відмовлено позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю умов, визначених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
19. Не погоджуючись з таким висновком відповідача позивач звернувся до суду із даним позовом.
Позиція Верховного Суду
Релевантні джерела права й акти їх застосування
20. Згідно з частиною 1 статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.
21. Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 3671-VI).
22. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
23. У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також дано поняття "біженець", який означає особу, що внаслідок подій, які відбулися до 01 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.
24. Відповідно до частини 2 статті 1 Протоколу щодо статусу біженців від 04 жовтня 1967 року для цілей цього Протоколу термін "біженець", за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів "в результаті подій, які сталися до 1 січня 1951 року..." та слів "...внаслідок таких подій" у статті 1A (2).
25. Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI).
26. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина 1 та 2 статті 5 Закону № 3671-VI).
27. Як передбачено у частині 5 статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
28. Відповідно до статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: 1) яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; 2) яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; 3) яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; 4) стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; 5) яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; 6) яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.
29. Згідно з частиною 1 статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
30. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (абзац 1 частини 1 статті 8 Закону № 3671-VI).