Постанова
Іменем України
17 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 520/13199/17
провадження № 61-37459св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Дочірнє підприємство "Клінічний санаторій ім. Пирогова" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця",
відповідачі: Юридичний департамент Одеської міської ради, ОСОБА_1,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 08 листопада 2017 року у складі судді Васильків О. В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 08 травня 2018 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У листопаді 2017 року Дочірнє підприємство "Клінічний санаторій ім. Пирогова" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ДП) звернулося до суду з позовом до Юридичного департаменту Одеської міської ради і ОСОБА_1, в якому просило скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 серпня 2016 року, індексний номер: 30730837, та запис про право власності від 30 липня 2016 року № 15685090 щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - будівлю станції технічного обслуговування автомобілів по АДРЕСА_1 загальною площею 199,6 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 98788471101.
Позов ДП обґрунтовано тим, що спірна будівля станції технічного обслуговування автомобілів по АДРЕСА_1 належить йому на праві господарського оперативного відання та перебуває на його балансі згідно з актом прийому-передачі від 22 грудня 2002 року. ОСОБА_1 без законних на те підстав 25 липня 2016 року зареєстрував декларацію про початок виконання будівельних робіт серії ОД № 083162072080 по АДРЕСА_1, а 28 липня 2016 року - декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності серії ОД № 143162102298. На підставі вказаних документів державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 серпня 2016 року за індексним номером 30730837 та вніс запис про право власності від 30 липня 2016 року № 15685090. Своїми діями ОСОБА_1 порушив його права та законні інтереси, а саме позбавив можливості використання права на володіння та користування об`єктом нерухомого майна по АДРЕСА_1 .
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 08 листопада 2017 року встановлено відповідність позовної заяви вимогам статей 119, 120 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення цього судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року), та відкрито провадження у справі.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 08 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 08 листопада 2017 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спірні правовідносини врегульовані нормами цивільного та адміністративного права і стосуються спору про право цивільне, в якому бере участь суб`єкт публічного права, тому позивач вправі визначити підсудність цього спору за місцем знаходження спірного об`єкта нерухомого майна.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги позиції інших учасників справи.
У травні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 08 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 08 травня 2018 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд за встановленою підсудністю до Приморського районного суду міста Одеси.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що його безпідставно залучено до справи як відповідача лише з метою створення штучного спору щодо нерухомого майна та визначення підсудності за Київським районним судом міста Одеси. Позовні вимоги стосуються лише Юридичного департаменту Одеської міської ради та полягають у скасуванні рішення щодо вчинення реєстраційних дій суб`єктом владних повноважень, який знаходиться у Приморському районі міста Одеси, тому цей спір підсудний Приморському районному суді міста Одеси. Він є власником спірної будівлі станції технічного обслуговування, а позивач, не маючи жодних правовстановлюючих документів на це нерухоме майно, намагається перешкодити йому законно ним володіти. Крім того, ухвала місцевого суду винесена з порушенням вимог статей 119 і 122 ЦПК України 2004 року, оскільки суд не перевірив зміст позовних вимог, заявлених до нього, не виклав їх у судовому рішенні та не запропонував відповідачам подати письмові заперечення проти позову і письмові докази, якими вони обґрунтовуються.
У липні 2018 року ДП подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що цей спір не є публічно-правовим, а є приватноправовим і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини пов`язані зі скасуванням реєстрації права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, який належить підприємству на праві господарського та оперативного відання і незаконно вибув з його користування. Суди попередніх інстанцій правильно визначилися з підсудністю спору, оскільки позови, які виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини, а спірне майно знаходиться у Київському районі міста Одеси.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду міста Одеси.
31 липня 2018 року справа № 520/13199/17 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтею 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Аналогічні правові положення містяться у частині першій статті 2 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК України 2004 року суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами (стаття 107 ЦПК України 2004 року).
Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.