ПОСТАНОВА
Іменем України
21 лютого 2020 року
Київ
справа №160/10255/19
адміністративне провадження №К/9901/3505/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 160/10255/19
за позовом Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини Т0120, Військової частини Т0310 до ОСОБА_1 про стягнення коштів
за касаційною скаргою заступника військового прокурора Південного регіону України
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року, постановлену суддею Єфановою О.В. та
постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2020 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді - Білак С.В., суддів: Олефіренко Н.А., Шальєвої В.А.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. Військова прокуратура Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини Т0120, Військової частини Т0310 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, де просила:
1.1. стягнути на користь Міністерства оборони України в особі 26 об`єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту фактичні витрати, пов`язані з грошовим забезпеченням ОСОБА_1 у вищому військовому навчальному закладі у сумі 159130,98 грн;
1.2. стягнути на користь Міністерства оборони України в особі: 19 окремого мостового загону 26 об`єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту фактичні витрати, пов`язані з продовольчим забезпеченням ОСОБА_1 у вищому навчальному закладі, у сумі 28 331,32 грн, витрати на речове забезпечення курсанта - 11,70 грн та витрати на медичне забезпечення - 4,06 грн.
2. В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що 26 вересня 2019 року військовою прокуратурою Дніпропетровського гарнізону на адресу Міністерства оборони України направлено повідомлення за вихідним номером 3-6-4471 про невідшкодування ОСОБА_1 протягом довгого часу витрат, пов`язаних з його утриманням у вищому військовому навчальному закладі, чим державі завдано збитку у розмірі 187478,06 грн.
3. У відповідь на повідомлення, до військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону надійшов лист від військової частини Т0120 від 27 вересня 2019 року за вихідним номером 9/98-556, у якому повідомляється, що з травня 2018 року уповноваженими особами військової частини Т0120 не здійснювалось жодних заходів за для стягнення з ОСОБА_1 коштів, пов`язаних з його утриманням у вищому військовому навчальному закладі у зв`язку із неможливостю організувати претензійно-позовну роботу з метою захисту інтересів держави та стягнення з ОСОБА_1 коштів, пов`язаних з його утриманням у вищому військовому навчальному закладі.
4. Таким чином, ні Міністерством оборони України, ані військовими частинами Т0120 та Т0310 не здійснювались жодні заходи для захисту інтересів держави та відшкодування витрат, пов`язаних з навчанням та утриманням у вищому військовому навчальному закладі.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
5. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2020 року, позовну заяву Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, військової частини Т0120, військової частини Т0310 до ОСОБА_1 про стягнення коштів повернуто позивачу на підставі пункту 7 частини 4 статті 169 КАС України.
6. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що у цьому випадку "не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Отже, відсутні обставини, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання зазначеними прокуратурою органами своїх функцій щодо захисту інтересів держави, а тому позов підлягає поверненню на підставі пункту 7 частини 4 статті 169 КАС України.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
7. Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, заступник військового прокурора Південного регіону України подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2020 року та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
8. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди дійшли помилкових висновків, що у прокурора відсутні підстави звернення до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України. посилається на положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до якої здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Вказує, що Міністерством оборони України, Військовою частиною Т0120 та Військовою частиною Т0310, усвідомлюючи порушення законних інтересів держави внаслідок не відшкодування витрачених на навчання ОСОБА_1 коштів, не здійснювався захист інтересів держави та за їх захистом до суду не зверталися.
9. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., Соколова В.М. від 06 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника військового прокурора Південного регіону України на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2020 року у справі № 160/10255/19 за позовом Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини Т0120, Військової частини Т0310 до ОСОБА_1 про стягнення коштів.
10. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 20 лютого 2020 року підготовчі дії закінчено, справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 3 частини 1 статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позиція інших учасників справи
11. Від відповідача відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 3 частини 1 статті 345 КАС України.
Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи.
12. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
13. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
14. Згідно зі статтею 1311 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
15. Частиною 3 статті 5 КАС України передбачено, що до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.
16. Відповідно до частин третьої - п`ятої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
17. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
18. Частиною першою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року№ 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
19. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
20. Частиною четвертою статті 23 Закону № 1697-VII передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
21. У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:
1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом;
2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.
22. Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що прокурор, як посадова особа державного правоохоронного органу, з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій має право звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави (стаття 55 Конституції України), але не на загальних підставах, а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.
23. Конституція України та ординарні закони не визначають перелік випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Наприклад, таке право виникає тоді, коли прокурор діє в інтересах громадянина, які за певних очевидних і об`єктивних причин не здатні захистити свої порушені або оспорювані права чи реалізувати процесуальні повноваження. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
24. Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки означенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього, або ж звертається в інтересах громадян, які за віком, станом здоров`я чи соціально-правовим статусом самі не спроможні захистити свої права. Таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.