ф
ПОСТАНОВА
Іменем України
21 лютого 2020 року
Київ
справа №815/1198/16
адміністративне провадження №К/9901/25791/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року (головуючий суддя - Андрухів В.В.)
та на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Кравченко К.В., судді- Градовський Ю.М., Лук`янчк О.В.)
у справі №815/1198/16
за позовом Виробничо-комерційної фірми "Марс" у формі товариства з обмеженою відповідальністю
до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2016 року Виробничо-комерційна фірма "Марс" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Товариство) звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (ДПІ у Приморському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначає про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення та помилковість висновків контролюючого органу про відсутність реального виконання договорів, укладених між позивачем та ТОВ "Даммара" у періоді, що перевірявся.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області від 14.03.2016 року № 0000121401;
- стягнуто з Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Виробничо комерційної Фірми МАРС у формі Товариства з обмеженою відповідальністю понесені судові витрати у сумі 14 454, 03 грн 03 копійки.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність виконання укладених між позивачем і вказаним вище контрагентом угод, а також зазначили, що контролюючим органом не надано жодних доказів на підтвердження того, що господарські відносини позивача з ТОВ "Даммара" не мали реального характеру та були спрямовані на мінімізацію податкових зобов`язань Товариства.
Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що господарські операції позивача з ТОВ "Даммара" не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, необхідності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
20 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у період з 15.02.2016 по 19.02.2016 посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснені взаємовідносин із ТОВ "Даммара" за період липень-листопад 2014 року.
За результатами перевірки складено акт від 26.02.2015 №1125/15-53-22-01/13880445 (далі - Акт перевірки).
Як вбачається з Акта перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог: п.198.1, п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на суму 642 401, 00 грн, у тому числі в розрізі податкових періодів: липень 2014 року - 241 124 грн, серпень 2014 року - 70 760 грн, вересень 2014 року - 115 339 грн, жовтень 2014 року - 187 086 грн, листопад 2014 року - 28 091 грн.
На підставі Акта перевірки, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000121401 про збільшення суми грошового зобов`язання позивача з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 963 602, 00 грн, з яких за основним платежем - 642 401, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 321 201, 00 грн.
Контролюючий орган дійшов висновку про завищення Товариством сум податкового кредиту з огляду на відсутність реального характеру господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ "Даммара".
Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та ПК України в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно із п. 198.2, 198.3 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).