ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 913/271/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.,
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім.Енгельса
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.10.2019 (колегія суддів: Пелипенко Н.М. головуючий, Барбашова С.В., Істоміна О.А.) та на рішення Господарського суду Луганської області від 16.07.2019 (суддя Секірський А.В.)
за позовом Національного банку України
до Новопсковського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача- Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю ім.Енгельса
про звільнення з-під арешту нерухомого майна
за участю:
позивача: Бірюкова О.А. (положення)
третьої особи: Скриннікова Н.С. (адвокат)
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Національний банк України (далі-позивач) звернувся у суд з позовом до Новопсковського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області (далі-відповідач), згідно якого просив звільнити з-під арешту нерухоме майно, що належить на праві власності Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю ім.Енгельса (далі-третя особа), перелік якого зазначений у позові.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що порушені права позивача як іпотекодержателя внаслідок накладення відповідачем арешту на майно, яке знаходиться в іпотеці щодо реалізації права позивача на переважне задоволення своїх кредиторських вимог за рахунок такого майна.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Луганської області від 16.07.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.10.2019, позов задоволено повністю.
2.2. Свої висновки суди мотивували тим, що в разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувача, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі третя особа просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити.
3.2. В обґрунтування касаційної скарги третя особа посилалася на те, що судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права. Заявник касаційної скарги вказує, що: позивач не є власником нерухомого майна, яке було передано в іпотеку; позивач не довів порушення відповідачем прав і охоронюваних законом інтересів.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи, викладені у касаційній скарзі, їх не спростовують.
3.4. Третьою особою подано до Верховного Суду клопотання про повернення відзиву позивача, яке обґрунтовано пунктом 1 частиною 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.
3.5. Наведене клопотання третьої особи задоволенню не підлягає, оскільки вказана нею норма процесуального закону регулює процесуальне питання щодо повернення позовної заяви, а не відзиву, що є відмінним та виключає правові підстави для повернення відзиву позивачу, тому клопотання залишається без задоволення.
4. Мотивувальна частина
4.1. Суди встановили, що 20.02.2009 та 13.05.2014 між позивачем (кредитор) та ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" (позичальник) були укладені кредитні договори № 12/09/2 та 12/09/5, з урахуванням змін, за умовами яких позичальник отримав у кредит грошові кошти на визначений договорами строк.
4.2. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами, 20.02.2009 між позивачем та третьою особою був укладений іпотечний договір, з урахуванням змін, згідно якого позивач отримав в іпотеку нерухоме майно, власником якого є третя особа. Даний договір був зареєстрований у встановленому законом порядку.
4.3. 20.02.2009 було зареєстровано право позивача, як іпотекодержателя на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
4.4. 26.01.2011 відповідачем винесено постанову про арешт нерухомого майна, що є предметом іпотеки за іпотечним договором від 20.02.2009 та оголошення заборони на його відчуження у межах виконавчого провадження № 22165378 з примусового виконання наказу Господарського суду Луганської області від 29.11.2009 № 19/239.
4.5. Також встановлено, що відповідачем були прийнята постанова про закінчення виконавчого провадження, але доказів зняття арешту з нерухомого майна, що є предметом іпотеки, відповідачем до суду не подано.
4.6. Суди встановили, що вартість майна на яке була зареєстрована іпотека та відповідачем накладено арешт в межах виконавчого провадження № 22165378 з примусового виконання наказу Господарського суду Луганської області від 29.11.2009 № 19/239, є неспівмірною з розміром заборгованості, яка підлягала стягненню за цим виконавчим провадженням.
4.7. Відповідно до частин 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, яка підлягає застосуванню при розгляді касаційної скарги, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.8. Предметом спору у цій справі є звільнення з-під арешту майна, що знаходиться в іпотеці, накладеного відповідною постановою відповідача.
4.9. Статтею 57 Закону України "Про виконавче провадження", яка була чинною на момент винесення відповідачем постанови про арешт майна, визначено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення (ч.1). Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ч.2).
4.10. Із встановлених судами обставин справи слідує, що позивач звернувся до суду у 2019 році, тому колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення Закону України "Про виконавче провадження", у редакції, яка діяла на момент подання позову.