П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 805/5102/15-а
Провадження № 11-496апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Радикал банк" Савельєвої А. М. (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд, ПАТ "Радикал банк" відповідно), третя особа - Фонд, про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року (суддя Аканов О. О.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року (судді Казначеєв Е. Г., Васильєва І. А., Жаботинська С. В.),
УСТАНОВИЛА:
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до уповноваженої особи Фонду,у якому з урахуванням заяви про часткову зміну позовних вимог просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ уповноваженої особи Фонду від 9 листопада 2015 року № 204 "Про визнання правочинів нікчемними" в частині визнання нікчемним правочину (транзакції) з внесення позивачем 9 липня 2015 року на власний банківський рахунок у ПАТ "Радикал банк" грошових коштів у сумі 200 тис. грн із призначенням платежу "внесення коштів на власний рахунок";
- зобов`язати уповноважену особу Фонду надати до Фонду додаткову інформацію про збільшення кількості вкладників за рахунок включення позивача до складу вкладників, яким необхідно здійснити виплати (відшкодувати кошти) за вкладами у ПАТ "Радикал банк" за рахунок Фонду.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що йому було відмовлено у включенні до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, через визнання нікчемним правочину (транзакції) щодо внесення на банківський рахунок позивача у ПАТ "Радикал банк" грошових коштів у розмірі 200 тис. грн. Позивач вважає, що рішення про визнання цього правочину (транзакції) нікчемним є безпідставним та підлягає скасуванню. Позивач також зазначає, що відповідач не надав доказів на підтвердження нікчемності правочину (транзакції), а протиправність спірного рішення вказує на наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині зобов`язання подати додаткову інформацію стосовно збільшення кількості вкладників за рахунок включення до їх складу позивача.
Донецький окружний адміністративний суд постановою від 23 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовив.
Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 вересня 2016 року закрив провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у чинній на той час редакції.
Ухвалюючи рішення про закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції, керуючись правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 16 лютого 2016 року (справа № 21-4846а15), з посиланням на приписи статті 12 чинного на той час Господарського процесуального кодексу України зазначив, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог у справі. Позивач, крім іншого, зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права при визначенні підсудності спору. ОСОБА_1 вважає та наводить відповідні доводи про те, що спір у справі належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Зокрема, на обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно послався на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 16 лютого 2016 року у справі
№ 21-4846а15. Вважає, що спір у справі не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки не стосується процедури ліквідації банку, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії відповідачів.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 жовтня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 квітня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС (у чинній редакції).
На час розгляду справи відповідачі не подали заперечень (відзивів) на касаційну скаргу.
У ході розгляду справи встановлено таке.
9 липня 2015 року між ОСОБА_1 і ПАТ "Радикал банк" укладено договір банківського рахунку № 18562/П-1, відповідно до якого банк відкрив позивачу поточний рахунок у гривнях № НОМЕР_1 .
Того ж дня згідно з квитанцією № 13386 позивач вніс на власний банківський рахунок у ПАТ "Радикал банк" грошові кошти в сумі 200 тис. грн із призначенням платежу "внесення коштів на власний рахунок".
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 9 липня 2015 року № 130 на підставі постанови Правління Національного банку України від 9 липня 2015 року № 452/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал банк" до категорії неплатоспроможних" вирішено розпочати з 10 липня 2015 року процедуру виведення ПАТ "Радикал банк" із ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 9 листопада 2015 року № 203 на підставі постанови Правління Національного банку України від 9 листопада 2015 року № 769 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Радикал банк" вирішено розпочати процедуру ліквідації ПАТ "Радикал банк" з 10 листопада 2015 року по 9 листопада 2017 року з відшкодуванням за рахунок Фону коштів за вкладами фізичних осіб.
Цим рішенням також призначено уповноважену особу Фонду Савельєву А. М. та делеговано їй усі повноваження ліквідатора ПАТ "Радикал банк" на два роки з 10 листопада 2015 року по 9 листопада 2017 року.
Пунктом 1 наказу уповноваженої особи Фонду від 9 листопада 2015 року № 204 визнано нікчемними відповідно до частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на час вирішення спірних правовідносин; далі - Закон
№ 4452-VІ) правочини (транзакції щодо розміщення коштів на депозитний/поточний рахунок клієнта через рахунки каси банку 9 липня 2015 року поза межами робочого часу та/або операційного дня, а також транзакції щодо розміщення коштів на депозитний/поточний рахунок клієнта через рахунки каси банку 9 липня 2015 року за одним і тим самим часом проведення транзакції в одній касі одним і тим же касиром), які пов`язані з вкладними (депозитними) операціями за договорами банківського вкладу (депозиту) та/або договорами банківського рахунку (поточними рахунками), а також зарахування грошових коштів на рахунки таких осіб у ПАТ "Радикал банк" згідно з додатком 1 до наказу.
До цього додатка включено транзакцію з поповнення рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 з рахунку № НОМЕР_3 на суму 200 тис. грн, яка була здійснена 9 липня 2015 року о 16 годині 25 хвилин.
Крім того, відповідно до листа від 28 березня 2016 року № 5514/125/23/2-16 слідчим управлінням Головного управління Національної поліції України внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016100000000504 відомості щодо виявлених фактів протиправної діяльності з боку службових осіб ПАТ "Радикал банк" про те, що у 2015 році службові особи банку, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи всупереч інтересам ПАТ "Радикал банк" та Фонду, з порушенням низки нормативних актів Національного банку України та ПАТ "Радикал банк", шляхом проведення банківських операцій з перерахування грошових коштів із рахунків вкладників та клієнтів банку, сума яких перевищувала гарантовані 200 тис. грн, на рахунки фізичних осіб, відкритих у банку протягом 2015 року, а також щодо дострокового припинення депозитних договорів фізичних осіб, - розтратили грошові кошти ПАТ "Радикал банк" в особливо великому розмірі; з попередньою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 Кримінального кодексу України.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язане з процесуальним законодавством.
Відповідно до статті 2 КАС (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 КАС у зазначеній редакції).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС (у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є характер спору. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спір між учасниками публічно-правових відносин, що стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить. Спір є приватноправовим навіть у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Помилковим є застосування статті 17 КАС (у зазначеній редакції) та поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Відповідно до статті 3 Закону № 4452-VІ Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку.Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 цього Закону, свідчить про те що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов`язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах із третіми особами.
Згідно із частинами першою, другою статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути більшою 200 тис. грн. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.