Постанова
Іменем України
13 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 742/2720/18
провадження № 51-2285км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Бущенка А.П., Голубицького С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Михальчука В.В.,
прокурора Браїла І.Г.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Ткаченко Н.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18 жовтня 2018 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від
04 лютого 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017270210000891, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 213 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від
18 жовтня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 213 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 25 500 грн.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину за таких обставин.
11 квітня 2017 року ОСОБА_1, не будучи суб`єктом господарської діяльності та не маючи дозволу на здійснення господарської діяльності щодо операцій з металобрухтом, порушуючи вимоги Закону України "Про металобрухт", діючи умисно та протиправно, з корисливого мотиву - отримання прибутку на території господарства на АДРЕСА_2, здійснив операцію з прийому брухту кольорового металу в ОСОБА_2 та ОСОБА_3, заплативши їм 700 грн.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 04 лютого 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить судові рішення скасувати і закрити кримінальне провадження. Вважає, що в його діях відсутній склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 213 КК, та не доведено його вини. Зазначає, що йому було повідомлено про підозру без залучення захисника, що є порушенням його права на захист. Стверджує, що кримінальне провадження 17 серпня
2018 року, тобто через 17 днів після закінчення досудового розслідування, було передано до суду, а тому на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) провадження необхідно було закрити.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Браїло І.Г. просив касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Засуджений ОСОБА_1 та захисник Ткаченко Н.М. підтримали касаційну скаргу засудженого.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень у суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Частиною 1 ст. 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Згідно зі ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За статтею 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Згідно п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1954 року кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.
Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Відповідно до вимог ст. 91 КПК у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
За змістом ст. 92 КПКобов`язок доказування покладається, зокрема, на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було.
Вимогами ст. 370 КПК передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина обвинувального вироку, крім іншого, повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.