Постанова
Іменем України
13 лютого 2020 року
м. Київ
справа №320/3072/18
провадження №61-5819св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 серпня 2018 року у складі судді Юрлагіної Т. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у складі колегії суддів Кримської 0. М., Бєлки В. Ю., Дашковської А. В.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просила, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Позов мотивовано тим, що з 21 вересня 2002 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 26 жовтня 2009 року.
Перебуваючи у шлюбі під час спільного проживання, 26 вересня 2005 року, за рахунок кредитних коштів, сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 . За їх спільною домовленістю власником квартири вказали відповідача ОСОБА_2 .
У березні 2018 року позивач отримала копію заочного рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 березня 2018 року про визнання її та дитини такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, у зв`язку з чим дізналась про порушення своїх прав та звернулась до суду з відповідним позовом про поділ квартири, як спільного майна подружжя.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року, позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1846,93 грн.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що спірна квартира придбана на ім`я ОСОБА_2 за договором купівлі- продажу від 26 вересня 2005 року, згоду на укладення якого надано дружиною - ОСОБА_1, тобто під час перебування подружжя у шлюбі, за кредитні кошти, отримані відповідачем на підставі кредитного договору. Таким чином, право спільної сумісної власності сторін на спірну квартиру презюмується.
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Відповідачем не підтверджено належними та допустимими, достатніми доказами того, що кредит за квартиру було виплачено за особисті кошти відповідача, а отже квартира є спільною власністю подружжя та підлягає поділу.
Позивач про порушення свого права дізналась лише в березні 2018 року, після розгляду в суді справи про визнання її та дитини такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1, то із зазначеним позовом ОСОБА_1 звернулася до суду в межах позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення з ухваленням нового рішення, яким відмовити у задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки тим обставинам, що сторони фактично сплачували за спірну квартиру сумісні кошти лише у період з 26 вересня 2005 року по грудень 2009 року. Позивач не надала жодних письмових доказів того, яку саме суму кредиту було погашено за рахунок спільних сумісних коштів в період спільного проживання, та яка доля вкладу в придбання квартири належить їй.
З грудня 2009 року кредит за квартиру було сплачено за особисті кошти відповідача, що не заперечувала позивач під час розгляду справи.
Висновки судів попередніх інстанцій про належність спірної квартири до спільної сумісної власності подружжя визначився лише фактом придбання цього майна під час шлюбу, а не спільною участю подружжя коштами в набутті цього майна, що не узгоджується з правовими висновками, висловлених Верховним Судом України (справи № 6- 7цс13, 6-264цс15), відповідно до яких належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.
Суди попередніх інстанцій не встановили факту, що квартиру було придбано саме спільними коштами подружжя та помилково враховано лише ту обставину, що квартира придбана під час шлюбу. Однак, судами не встановлено джерело походження грошових коштів, за які придбано спірну квартиру, а також не враховано ступінь участі кожного з подружжя у придбанні майна, а також час його придбання. Вказані обставини свідчать про необґрунтованість, незаконність та повну невідповідність оскаржуваних рішень нормам Сімейного законодавства та міжнародного права.
Визнавши право власності позивача на Ѕ частину квартири, суди виходили виключно з презумпції спільності майна подружжя, чим порушили норми сімейного права, які регламентують дані правовідносини, а також не відповідають правовим висновкам Верховного суду, що містяться у постанові № 711/5108/17 від 18 червня 2018 року.
Суди не прийняли до уваги надані відповідачем письмові доказі, а саме: квитанції на сплату кредитних коштів, які виплачувалися за його особисті кошти вже після припинення шлюбних відносин, тобто з грудня 2009 року по 2013 рік - до повного погашення заборгованості за кредитом.
Таким чином, грошові кошти, які були витрачені відповідачем на погашення кредиту за спірну квартиру, починаючи з грудня 2009 року по 2013 рік, є його особистою власністю, оскільки саме з цього часу сторони фактично не проживали та не вели спільне господарство. Отже, вказані квитанції про сплату кредитних коштів є належним доказом, які повністю обґрунтовують доводи щодо неможливості поділу спірної квартири у рівних частках.
Крім того, суди дійшли безпідставного висновку, що позивач не пропустила строк позовної давності при зверненні до суду з позовом про поділ сумісного майна подружжя та не застосував до даних правовідносин вимоги статті 72 СК України.
З грудня 2009 року, тобто після фактичного припинення шлюбних відносин, позивач не проживає у спірній квартирі, посилалась у позовній заяві на те, що була змушена змінити місце проживання з зв`язку з протиправною поведінкою відповідача, неможливістю проживати разом в спірній квартирі та не сплачувала внесків за спірну квартиру. Вказані обставини свідчить про те, що права позивача на користування цією квартирою та визнання за нею право власності на спірну квартиру було порушено ще у грудня 2009 року.
Звернувшись з позовом про визнання права власності на спільне майно подружжя, позивач пропустила строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, та не надала жодних обґрунтованих обставин поважності його пропуску, що є підставою для відмови у задоволенні заявлених нею позовних вимог, оскільки про застосування таких наслідків було заявлено відповідачем під час розгляду справи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_1, заперечує проти доводів відповідача та просить залишити ухвалені у справі судові рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість, а також відповідність висновків судів фактичним обставинам справи.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.