Постанова
Іменем України
05 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 440/1376/13-ц
провадження № 61-38255св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: Золочівське міжрайонне бюро технічної інвентаризації Львівської області, Буська державна нотаріальна контора Львівської області, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Буського районного управління юстиції Львівської області, як органу на який покладено функції реєстрації речових прав на нерухомість у Буському районі Львівської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_4, на постанову Апеляційного суду Львівської області від 02 травня 2018 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Золочівське міжрайонне бюро технічної інвентаризації Львівської області (далі - Золочівське МБТІ Львівської області), про визнання договору дарування житлового будинку удаваним, застосувавши до цього договору правила, які регулюють договір купівлі-продажу нерухомого майна відповідно до ЦК УРСР; визнання права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на спірний житловий будинок; визнання недійсним договору дарування цього будинку від 07 квітня 2014 року; витребування спірного житлового будинку із чужого незаконного володіння; скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на цей житловий будинок.
У листопаді 2014 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4, звернувся до суду із заявою про зміну предмета позову.
Позов з урахуванням вказаної заяви мотивовано тим, що під час перебування у шлюбі із ОСОБА_2 ними було придбано у ОСОБА_5 житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 . Кошти за вказаний будинок позивач сплачував частково, а саме: 1 000,00 доларів США до укладення правочину та
3 750,00 доларів США після укладення правочину. Вважав, що вказане майно було спільною сумісною власністю, яке підлягало розподілу між ними під час розірвання шлюбу. Проте, після розірвання шлюбу, йому стало відомо, що
29 грудня 2003 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено не договір купівлі-продажу вказаного житлового будинку, а договір дарування цього будинку. Вважав, що оскільки не було безоплатної передачі майна, тому спірний договір є удаваним.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд: визнати договір дарування від 29 грудня 2003 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, удаваним, застосувавши до цього договору правила, які регулюють договір купівлі-продажу нерухомого майна відповідно до
ЦК УРСР; визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 на житловий будинок, розташований по
АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір дарування житлового будинку, розташованого за вказаною адресою
від 07 квітня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 ; витребувати з чужого незаконного володіння цей житловий будинок; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок, розташований за адресою:
АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Буського районного суду Львівської області від 19 вересня
2013 року залучено до участі у цій справі третьою особою Буську державну нотаріальну контору.
Ухвалою Буського районного суду Львівської області від 20 листопада
2014 року залучено до участі у цій справі співвідповідачем ОСОБА_3 та третьою особою відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Буського районного управління юстиції Львівської області, як органу, на який покладено функції реєстрації речових прав на нерухомість у Буському районі Львівської області.
Рішенням Буського районного суду Львівської області від 06 липня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено та судом не здобуто належних та допустимих доказів, які б вказували на те, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування з метою приховання ними іншої угоди, у зв`язку із чим можна було б визнати цей договір удаваним.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 02 травня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4, задоволено частково. Рішення Буського районного суду Львівської області від 06 липня
2017 року скасовано та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з інших підстав.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції вирішуючи спір щодо визнання договору дарування, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, удаваним не залучив до участі у справі відповідачем ОСОБА_6 (його правонаступника), як сторону цього договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та задовольнити позов.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції до спірних правовідносин застосував норми ЦК України та СК України, які не могли бути застосовані, оскільки набрали чинності пізніше, ніж виникли самі спірні правовідносини між сторонами у справі.
Крім того, заявник посилався на те, що залучення ОСОБА_5 до участі у цій справі є неможливим, оскільки він помер, про що суду апеляційної інстанції було відомо. При цьому, відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що його не було залучено до участі у цій справі, судом апеляційної інстанції не було перевірено чи є у нього правонаступники, які прийняли спадщину, та відповідно чи є взагалі особи, яких можна було б залучити до участі у справі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано з Буського районного суду Львівської області зазначену цивільну справу.
У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Золочівське МБТІ Львівської області, Буська державна нотаріальна контора Львівської області, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Буського районного управління юстиції Львівської області, про визнання договору дарування житлового будинку удаваним призначено до розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_2, посилалася на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята на основі повного та всебічного розгляду всіх обставин й дослідження матеріалів цивільної справи, правильного застосування норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29 березня 2003 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_2 прийняла у дар житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_2 . Цей договір було посвідчено державним нотаріусом Буського державного нотаріального округу Дячик А. В. 29 грудня 2003 року за реєстровим № 3484, що підтверджується копією договору
(а. с. 36).
07 квітня 2014 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладеного договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла у дар житловий будинок, розташований по АДРЕСА_2, що підтверджується копією договору
(а. с. 79-80).
Відповідно до копії нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_5, ним у 2003 році було продано ОСОБА_2 спірний житловий будинок, кошти за який він отримував від ОСОБА_1 в сумі 1 000,00 доларів США у місячний строк до посвідчення договору державним нотаріусом та
3 750,00 доларів США після посвідчення договору (а. с. 86).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1, подана представником - ОСОБА_4, задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана ухвала апеляційного суду ухвалена з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.