1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду



Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ


справа № 461/8606/15-ц

провадження № 61-11306св19


Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:


головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),


учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Львівська міська рада,

треті особи: Львівське комунальне підприємство "Айсберг", Управління комунальної власності Львівської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Львівської міської ради, Управління комунальної власності Львівської міської ради, Львівського міського комунального підприємства "Айсберг"на рішення Галицького районного суду міста Львова від 29 жовтня 2015 року в складі судді Волоско І. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 13 травня 2019 року в складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Львівської міської ради, за участю третіх осіб: Львівського міського комунального підприємства "Айсберг", Управління комунальної власності Львівської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому, з урахуванням уточнень, просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на нежитлове приміщення першого поверху в будинку АДРЕСА_1 загальною площею 55,1 кв.м, частка: 1/1.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона для задоволення житлових потреб сім`ї з 2000 року користувалась нежитловим приміщенням першого поверху в будинку АДРЕСА_1 для зберігання побутових речей. Спірне приміщення було безгосподарне, неодноразово виникали загрози пожеж. Вона за власні кошти відремонтувала його, встановила двері і привела приміщення до належного стану. Галицький РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області зафіксував факт постійного користування її сім`єю з 2000 року по час звернення вказаним нежитловим приміщенням. Вважає, що у зв`язку із добросовісністю своїх дій, набула право на нерухоме майно за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

РішеннямГалицького районного суду міста Львова від 29 жовтня 2015 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 13 травня 2019 року, позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення першого поверху в будинку АДРЕСА_1 загальною площею 55,1 кв.м, частка: 1/1.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років, відтак набула право власності на це майно за набувальною давністю. Відповідачем не надано доказів про належність спірного приміщення станом на 2000 рік Львівській міській раді чи іншому власнику та не спростував доводів позивача щодо статусу приміщення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року Львівська міська радазвернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У липні 2019 року Управління комунальної власності Львівської міської ради та Львівське міське комунальне підприємство "Айсберг"звернулись до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У своїй касаційній скарзі Львівська міська радавказує, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність доказів щодо належності спірного приміщення Львівській міській раді, підстави для визнання за позивачем права власності на спірне приміщення за набувальною давністю за статтею 344 ЦК України відсутні.

У своїй касаційній скарзі Управління комунальної власності Львівської міської ради зазначає, що суди, задовольнивши позовні вимоги на підставі статті 344 ЦК України, порушили норми матеріального права, оскільки набувальна давність на комунальне майно не розповсюджується.

У своїй касаційній скарзі Львівське міське комунальне підприємство "Айсберг" зазначило, що позивач знала про право комунальної власності на спірне приміщення. Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24 січня 2019 року у справі № 755/16913/16-ц, набувальна давність на комунальне майно не розповсюджується.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

У серпні 2019 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшли заперечення, подані її представником ОСОБА_6, в яких вона просить касаційні скарги Львівської міської ради, Управління комунальної власності Львівської міської ради, Львівського міського комунального підприємства "Айсберг" залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Львівської міської ради, витребувані матеріали справи із суду першої інстанції. Ухвалами цього ж суду від 11 липня 2019 року та від 20 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами Управління комунальної власності Львівської міської ради та Львівського міського комунального підприємства "Айсберг" відповідно.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про їх задоволення з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору дарування квартири від 04 жовтня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бочан О. І., зареєстрованому в реєстрі за №515.

Розміщене в цьому будинку на першому поверсі нежитлове приміщення під літерою АДРЕСА_1 площею 55,1 кв.м., про набуття якого у власність за набувальною давністю пред`явила позов ОСОБА_1, за укладеним між Управлінням комунальної власності Львівської міської ради та Львівським міським комунальним підприємством "Айсберг" договором оренди від 14 червня 2005 року передане останньому в користування на умовах оренди.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що "умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном".


................
Перейти до повного тексту