Постанова
Іменем України
12 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 208/4020/16-ц
провадження № 61-24948св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
відповідач за зустрічним позовом - Заводський районний відділ державної міграційної служби України в місті Кам?янське,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від
09 лютого 2017 року у складі судді Похвалітої С. М. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права користування житловою площею та вселення.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він з ОСОБА_2 знаходився у зареєстрованому шлюбі з 15 травня 1998 року. З 2003 році він разом із відповідачем почали проживати в будинку АДРЕСА_1, який остання успадкувала після смерті свого батька. Свою квартиру він продав у лютому 2004 році та отримані кошти були витрачені на їх спільні сімейні потреби. В будинку відповідачки він зареєструвався 03 серпня 2007 року. 28 липня 2009 року їх шлюб було розірвано. Після розірвання шлюбу вони продовжили проживати у будинку відповідача. 10 липня 2013 року відповідачка виставила всі його речі на вулицю та з цього часу він вимушений був проживати в гаражі, а потім у різних найманих квартирах.
ОСОБА_1 просив визнати за ним право користування житловою площею у житловому будинку АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_2 ; вселити його на житлову площу у житловому будинку АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_2 .
У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічними позовними вимогами, які в подальшому було уточнено, до ОСОБА_1, третя особа - Заводський районний відділ державної міграційної служби України в місті Кам?янське, про припинення сервітуту, усунення перешкод у користуванні житлом та зобов`язання зняти з реєстраційного обліку.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_2, з урахуванням уточненої редакції, мотивована тим, що вона є власником будинку АДРЕСА_1, який належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. З 03 серпня
2007 року в будинку зареєстрований ОСОБА_1, який фактично проживав у будинку до 10 липня 2013 року. 20 травня 2009 року шлюб було розірвано. У липні 2013 року ОСОБА_1 забрав всі свої речі та змінив місце проживання. Обставина, яка була підставою для надання ОСОБА_1 права користування житлом у її будинку, припинилась 20 травня 2009 року, коли шлюб було розірвано. На даний час реєстрація іншої особи в її будинку обмежує право на вільне володіння, користування і розпорядження будинком, та вимушена додатково сплачувати за житлово-комунальні послуги за вказану особу.
ОСОБА_2 , з урахуванням уточнень, просила припинити ОСОБА_1 сервітут у вигляді права користування житлом у її будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; усунути перешкоди у користуванні належним на праві власності жилим будинком за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування зазначеним жилим будинком за адресою: АДРЕСА_1, та зняти його з реєстраційного обліку у вказаному будинку за зазначеною адресою; зобов`язати Заводський районний відділ в місті Дніпродзержинську ДМС України зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_1 у будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 лютого 2017 року, з урахуванням ухвали Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 травня 2017 року про виправлення описки, позовні вимоги
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловою площею та вселення задоволено частково.
Вселено ОСОБА_1 у житловий будинок АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_2 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Заводського районного відділу ДМС України в місті Кам`янське, про припинення сервітуту, усунення перешкод у користуванні житлом, та зобов`язання зняти з реєстраційного обліку - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі
551,21 грн.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині вселення, суд першої інстанції керувався частинами першою, четвертою статті 156 ЖК України та виходив із законності та обґрунтованості вимог позивача. Відмовляючи в задоволенні вимог про визнання за ОСОБА_1 права користування житловою площею у житловому будинку, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 вже в установленому законом порядку набув право користування зазначеним житлом, тобто з часу здійснення його реєстрації у будинку відповідача.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції, керуючись статями 319, 391, 401, 402, 406 ЦК України та зазначив, що ОСОБА_2 на виконання вимог статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) не надала суду доказів того, що із ОСОБА_1 сервітут був встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду, а також даних того, які є підстави для припинення сервітуту, згідно до вимог статті 406 ЦК України.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня
2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено.
Рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 лютого 2017 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_2, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
07 листопада 2017 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року та ухвалити нове рішення. яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.
Аргументи касаційною скарги зводяться до того, що судами не враховано те, що 20 травня 2009 року шлюб між сторонами було розірвано, а тому в силу пункту 4 частини першої статті 406 ЦК України це є тією обставиною, за якою сервітут припиняється.
Доводи інших учасників справи
28 грудня 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду заперечення на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні касаційної скарги
ОСОБА_2 відмовити, а рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня
2017 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2017 року відстрочено ОСОБА_2 сплату судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення судового рішення у справі. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
Зупинено виконання рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 лютого 2017 року та ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня
2017 року до закінчення касаційного провадження.
У грудні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення"
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року касаційна скарга разом з матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Колегія суддів вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у запереченні на касаційну скаргу, дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 травня 1998 року, який у 2009 році було розірвано, що не оспорюється сторонами.
ОСОБА_1 зареєстрований в домоволодінні АДРЕСА_1 з серпня 2007 року, як чоловік ОСОБА_2 .
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині вселення, суд першої інстанції керувався частинами першою, четвертою статті 156 ЖК України та виходив із законності та обґрунтованості вимог позивача. Відмовляючи в задоволенні вимог про визнання за ОСОБА_1 права користування житловою площею у житловому будинку, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 вже в установленому законом порядку набув право користування зазначеним житлом, тобто з часу здійснення його реєстрації у будинку відповідача.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції, керуючись статями 319, 391, 401, 402, 406 ЦК України та зазначив, що ОСОБА_2 на виконання вимог статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) не надала суду доказів того, що із ОСОБА_1 сервітут був встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду, а також даних того, які є підстави для припинення сервітуту, згідно до вимог статті 406 ЦК України.