Постанова
Іменем України
12 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 757/36150/15-ц
провадження № 61-1028св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів:Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі:Міністерство праці та соціальної політики України, Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна служба України з питань праці,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року у складі судді Москаленко К. О. та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року, у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У жовтні 2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства праці та соціальної політики України, Управління державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва про стягнення недонарахованої і недоплаченої заробітної плати, стягнення невиплачених грошових коштів (відпускних) та компенсацію моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 28 травня 1993 року він був переведений в цех № 60 на посаду інженера другої категорії в ДП Український державний інститут скла м. Костянтинівки з посадовим окладом, який є в три рази меншим від мінімальної зарплати. ОСОБА_1 зазначив, що 28 вересня 2000 року його було звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. За час його роботи керівництво Українського державного інституту скла неодноразово порушувало його трудові права в частині неправильного проведення розрахунку тарифної ставки (окладу) інженера другої категорії при оплаті праці в кратному розмірі. Також позивач зазначив, що неодноразово звертався до Міністерства праці та соціальної політики України із заявами про порушення законодавства про працю в Українському державному інституті скла, однак відповіді на свої звернення так і не отримав. Зазначене призвело до того, що Міністерство праці та соціальної політики України встановило йому пенсію в мінімальному розмірі з 06 серпня 2014 року на підставі довідки про заробітну плату, яка не відповідає нормам чинного законодавства. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з відповідачів на його користь суму недоплаченої заробітної плати у розмірі 10 009 грн та 75 тис. грн моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства праці та соціальної політики України, Управління державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва про стягнення недонарахованої і недоплаченої заробітної плати, стягнення невиплачених грошових коштів (відпускних) та компенсацію моральної шкоди відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не обґрунтував позовних вимог та не надав суду жодних доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому шкоди та її розмір. Також позивачем не доведено протиправності поведінки органів державної влади та причинного зв`язку між такою поведінкою і заподіяною шкодою, а також не підтверджено факт заподіяння моральної шкоди.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що Міністерство соціальної політики України перебувало з ним у відносинах, чи вчинило якісь дії (бездіяльність) відносно нього. Чинне законодавство не передбачає покладення відповідальності на Міністерство соціальної політики України та стягнення за рахунок коштів державного бюджету заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку за дії або бездіяльність підприємства, з яким позивач перебував у трудових відносинах та яке зобов`язано було відповідно до вимог закону сплачувати ОСОБА_1 своєчасно та у повному розмірі заробітну плату. Визначені позивачем відповідачі є неналежними відповідачами за вимогами позивача про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та моральної шкоди, за вказаними вимогами має відповідати підприємство, з яким позивач перебував у трудових відносинах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди не врахували, що ним заявлено позов про стягнення заробітної плати та інших сум, належних йому до виплати, а також відшкодування моральної шкоди, і він обґрунтував свої вимоги належними доказами і розрахунками. ОСОБА_1 наполягає, що ДП Український державний інститут скла нараховував та виплачував йому заробітну плату у розмірі, який є меншим за мінімально встановлений рівень. Судами невмотивовано було відмовлено у задоволенні клопотань про витребування доказів та призначення судово-бухгалтерської експертизи. Суд першої інстанції безпідставно залучив третю особу до участі у справі та не здійснив заміну неналежного відповідача належним. Заявник вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував частину четверту статті 82 ЦПК України, не ознайомився з матеріалами справи № 0527/5800/2012.
Короткий зміст відзивів на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу Міністерство соціальної політики України просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість, з урахуванням того, що позивач не був працівником міністерства, а міністерство не вчиняло щодо нього протиправних дій.
У відзиві на касаційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на недоведеність підстав для відповідальності казначейства.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
11 лютого 2019 року справу передано судді-доповідачу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 червня 2009 року державним підприємством Український науково-дослідний інститут скла м. Костянтинівки позивачу було видано довідку про заробітну плату для обчислення пенсії за №60/а-234-09, згідно якої його заробітна плата за період з червня 1995 року по червень включно 2000 року (звільнення позивача з підприємства) склала 2 557,04360 грн.
При цьому, у довідці вказана заробітна плата за кожний із місяців у вказаному періоді, у довідку включена заробітна плата за основним місцем роботи, не включена заробітна плата за зовнішнім сумісництвом, у довідку не включені виплати одноразового характеру, не обумовлені діючою системою оплати праці, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, не включена компенсація за невикористану відпустку та заробітна плата, нарахована згідно цивільно-правових договорів. Заробітна плата переведена в гривні відповідно 1:100000 згідно Указу Президента від 25 серпня 1996 року № 762/96. Довідка видана на підставі
статті 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" на підставі особових рахунків за 1995-2000 роки.
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 15 березня 2013 у справі № 0527/5800/2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 16 травня 2013 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення недонарахованої і недоплаченої заробітної плати, стягнення ненарахованої і невиплаченої пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 та компенсацію моральної шкоди відмовлено.