ПОСТАНОВА
Іменем України
20 лютого 2020 року
Київ
справа №810/2359/16
адміністративне провадження №К/9901/15805/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів Єресько Л.О., Калашнікової О.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Київській області
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 березня 2017 року (у складі головуючого судді Виноградової О.І.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року (колегія суддів у складі головуючого судді Ганечко О.М., суддів: Коротких А.Ю., Літвіної Н.М.)
у справі №810/2359/16
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Київській області
про скасування рішення, поновлення на роботі, стягнення коштів.
I. ПРОЦЕДУРА
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - ГУ НП), в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ від 05 лютого 2016 року № 47 о/с, поновити його на службі та стягнути заробіток за час вимушеного прогулу.
2. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року, позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП від 05 лютого 2016 року № 47 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) з посади інспектора Рокитнянського відділення поліції Миронівського відділу поліції ГУ НП;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора Рокитнянського відділення поліції Миронівського відділу поліції ГУ НП;
- стягнуто з ГУ НП на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 березня 2016 року по 15 березня 2017 року у сумі 69600,87 грн.
3. У поданій касаційній скарзі ГУ НП із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, прийняти нове рішення у справі - про відмову у позові.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з серпня 1997 року проходив службу в органах внутрішніх справ України в Київській області, а з 07 листопада 2015 року - у ГУ НП, що підтверджується послужним списком позивача та копією трудової книжки.
5. Наказом відповідача від 05 лютого 2016 року № 47 о/с "По особовому складу" відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) позивача, старшого лейтенанта поліції, інспектора Рокитнянського відділу поліції звільнено зі служби в поліції у запас (з постановкою на військовий облік) (далі - Наказ № 47 о/с).
6. Відповідно до змісту Наказу № 47 о/с підставою для його видання був рапорт позивача від 05 лютого 2016 року.
7. Названий рапорт адресований начальнику відповідача Трояну В.А. та дійсно датований 05 лютого 2016 року.
8. Згідно з текстом вказаного рапорту позивач просив звільнити його з органів поліції за власним бажанням.
9. Судом першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, установлено, що рапорт позивача від 05 лютого 2016 року фактично було складено та подано 09 лютого 2016 року, що підтверджується:
- поясненнями представника позивача;
- показами свідків у судовому засіданні 16 лютого 2017 року;
- відсутністю вхідного номера реєстрації на рапорті від 05 лютого 2016 року.
10. За таких обставин, суди вважали встановленим, що резолюція на рапорті позивача від 05 лютого 2016 року "До опрацювання" не могла бути вчинена 05 лютого 2016 року та за своїм змістом не могла бути підставою для видання оскаржуваного наказу.
11. Відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження підстав та обставин для звільнення позивача 05 лютого 2016 року без дотримання вимог статті 38 КЗпП України.
12. Позивач подав до відповідача заяву, датовану 09 лютого 2016 року, про внесення змін до наказу відповідача № 47 о/с, в якій просив внести зміни до зазначеного наказу в частині підстави для звільнення: у зв`язку з наявністю хвороби, отриманої під час проходження служби в органах внутрішніх справ та поліції.
13. Лише майже через рік та в усній формі позивач був повідомлений про розгляд його заяви від 09 лютого 2016 року (вх. від 16 лютого 2016 року № С-171).
Також, судами попередніх інстанцій установлено, що позивач перебував:
- на амбулаторному лікуванні у період з 19 січня по 23 січня 2016 року, що підтверджується довідкою про тимчасову непрацездатність особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, військовослужбовця внутрішніх військ МВС;
- на стаціонарному лікуванні у період з 25 січня по 08 лютого 2016 року, що підтверджується довідкою про тимчасову непрацездатність особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, військовослужбовця внутрішніх військ МВС;
- на стаціонарному лікуванні у період з 10 по 22 лютого 2016 року, що підтверджується копією листка непрацездатності серія АГС № 844288.
14. Згідно з даними довідки відповідача позивачу було виплачено повністю заробітну плату за лютий 2016 року, а тому позивач просив суд стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2016 року по 17 березня 2017 року.
15. Судом першої інстанції на підставі належних доказів установлено, що сума, яка підлягає стягненню за час вимушеного прогулу, складає 69 600,87 грн.
16. Вважаючи Наказ № 47 о/с відповідача незаконним, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
17. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з протиправності оспорюваного Наказу № 47 о/с.
18. При цьому, суди зазначили, що звільнення позивача відбулося з порушенням порядку, встановленого КЗпП України, а саме під час його перебування на лікарняному, та без дотримання вимог статті 38 КЗпП України.
19. Своєю чергою, суди не взяли до уваги посилання відповідача на відсутність у нього інформації щодо перебування позивача на лікарняному на час його звільнення (відсутність лікарняних листів тощо), як на підставу визнання оскаржуваного наказу правомірним, оскільки це спростовується рапортом позивача від 08 лютого 2016 року, в якому він повідомляв відповідача про те, що знаходився на лікуванні з 25 січня 2016 року.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
20. Відповідач у своїй касаційній скарзі зазначає, що оспорюваний у справі наказ у відповідній частині видано законно та згідно з нормами законодавства України.