ПОСТАНОВА
Іменем України
20 лютого 2020 року
м. Київ
справа №1.380.2019.002464
адміністративне провадження №К/9901/28668/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Чиркіна С. М., Шарапи В. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду (суддя Сакалош В. М.) від 30 липня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Обрізко І. М., судді: Онишкевич Т. В., Хобор Р. Б.) від 25 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - МОУ), у якому просив:
- визнати протиправним рішення МОУ від 26 квітня 2018 року № 104, оформлене у вигляді п. 57 Протоколу засідання комісії МОУ з розгляду питань, пов`язаних із призначенням одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;
- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням ІІІ групи інвалідності та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 30 липня 2019 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду 25 вересня 2019 року, закрив провадження у справі відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки є така, що набрали законної сили, постанова у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (справа № 1340/5794/18).
Не погоджуючись з такими рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, позивач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
30 жовтня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 19 лютого 2020 року призначив її до розгляду.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Закриваючи провадження в цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем вже було заявлено подібний позов, який задоволено Львівським окружним адміністративним судом рішенням від 08 січня 2019 року, однак в подальшому таке рішення скасовано Восьмим апеляційним адміністративним судом постановою від 19 березня 2019 року, а ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження (справа № 1340/5794/18).
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Зазначена обставина, встановлена після відкриття провадження у справі, є підставою для закриття провадження у справі відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову, як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.